Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

У кожному товаристві є лідер. Це ми усі добре знаємо. І цього вечора у клубі теж такий лідер є. Це дівчина Аня. Вона зі сходу України і розмовляє суржиком. Віком вона така, як і Марійка, а може і старша, така, як Світлана. Вона дуже гарна із жовтим волоссям і голубими очима. Гарно одягається, бо багата. Зараз навколо неї багато хлопців крутиться. Вона гарно, дуже стильно танцює аж у самій середині, а навколо неї кругом стирчать решта натовпу. У їх очах, у дівчачих очах є іскорки заздрості і вона це знає.

Світлана танцює краще за інших дівчат, окрім Ані і тому Марійка робить усе те, що й вона. Сестра учила сестру перед тим, як йти сюди. Одні і ті ж рухи усі помічають. Марійка мов наслідує сестру. Оскільки вона взагалі не вміє танцювати, - може і вміє, та боїться показати - то рухається так, як Світлана. На ній навіть піджак сестри і чорна спідниця, теж належала колись їй. Вона носила усе після неї. І коли Марійці купляли щось нове, то Свєта забирала це собі. Так було і з її джинсовою спідницею. Правда, червоний, в'язаний костюм, що Ольга купила їй, таки залишився у неї до повного його зношення. Через усе це Марійка постійно сварилася із сестрою і подовгу дулася на неї.

З боку, як глянути, молодша сестра копіює старшу, бо вона вважає її кращою за себе і це так є, оскільки людина невпевнена у собі, у своїй вроді, то це помічають усі і вона видається тоді їм такою, якою сама себе створила у своїй уяві.

Невпевненість Марії ґрунтується на тому, що вона вважає свою сестру гарнішою за себе, цікавішою, ну, і кращою. Через те вона стає Світланиною тінню. А усе це тому, що колись, як вони двоє чесалися перед дзеркалом, старша сказала:

- Знаєш, а я гарніша за тебе.

- Ну і що, - відповіла молодша.

Дуже дивно, що Марійка не заперечила Світлані, як це вона завжди робила. Мабуть, її невпевненість була зовсім не через це, хоч вона гадала, що так.

В принципі, Марійка не копіює Свєту, вона навіть не хоче бути схожою на неї, але усі причини, від яких вона комплексує, впливають на її підсвідомість. Тому вона трохи завидує старшій сестрі і прагне її наслідувати. Та даремно вона це робить. Хоч згодом вона це сама зрозуміє.

Кожна людина має власну красу: і внутрішню, і зовнішню. І дві ці категорії взаємно впливають одна на одну, роблячи кожного своєрідно-прекрасним і не замінимим.

Хоч Марійка казала собі, що Світлана гарніша, це так не було. Вони майже не схожі одна з одною. У Свєти коричневе волосся, а у Марійки русяве, та вища, а та нижча. Вони, мов дві протилежності і тому подобаються людям по-різному. Толік, наприклад, любив більше Марійку, він їй сам це казав. Ну, а Віра, наприклад, більше симпатизувала Світлані.

- Йди принеси мені піджак, - каже сусідська Маруся. - Він десь на кріслі має бути.

- А на якій стороні? - питає Марійка.

- На цій від дверей.

Марійка зайшла до клубу. У цій метушні вона знайшла крісло, де сиділа її подруга, але піджака там не було. На тому місці сидів один хлопець. Вона пороздивлялася навкруги, що очевидно, не сподобалося йому і він на неї негарно нагримав:

- Чого витріщилася, мимра?

«Не бійся, не на тебе витріщаюся!» - сказала про себе Марійка.

- Я шукаю піджак. Він був на цьому кріслі.

- Десь там має бути, дальше, - відповів уже по-людському хлопець.

Ця образа засмутила її, але не дуже, оскільки цього вечора вона танцювала з юнаком, хоч лише з одним, але це ж означало, що вона комусь подобалась-таки. Це їй підняло настрій. І образи Марійка сприймала, як тупість і злостивість тієї людини, від якої вони були адресовані. Бо розумна, добра і вихована людина ніколи не дозволила б собі таке хамство.

Повернувшись із дискотеки, Світлана і Марійка ще довго говорили одна з одною, поки не заснули.

Марійка прокинулась вранці від лоскоту в носі. Це її Свєта лоскотала пір'ячком.

- Перестань, - каже спросоння Марійка. - Що це на тобі?

- Це бабине плаття. Там ще є багато інших. Пішли, подивишся.

Марійка, хоч і неохоче, але піднялася з ліжка і пішла за сестрою.

Ритися у чужих речах - було улюбленою справою Світлани. Вона цього навіть навчила і молодшу сестру, оскільки самій було страшно, а вдвох і було веселіше, бо було з ким поговорити, і вдвох їх ніхто б не застукав за таким заняттям, так думала Світлана. Але те, що їх ніхто ще не застав не значило, що про це ніхто не знає. Перериті речі, хоч і старанно поскладані на своє місце, кидалися в очі. Це уже давно помітила Геня, ще рік тому, але нічого не казала їм, лише натякала:

- Щось дідо став часто ритися у шафі.

Дівчата гадали, баба не знає і вона думає, що то дід шукає там вату чи щось інше. Та Геню не так легко провести. Вона знає усе, що діється не лише у її домі, а й у цілому селі.

Цього ранку дівчатам не вдалося приховати їхню таємницю. Геня зайшла із «чорного ходу» і їм прийшлося зізнатися, але не у всьому. Їх бабуся зовсім на них не кричала.

- В мене, у шафі багато різних суконь, - показуючи. - Я була модницею.

І справді, Євгенія була ледь не єдиним живим екземпляром тогочасних модниць. Вона до сих пір такою зосталась: молодою душею, серцем, тілом, красивою зі всіх сторін, прудкою, мов лисиця, стрункою, як тополя і статурною. Її кузина Маринка повна, а вона ні. Єдине, що у собі не любила Геня - її ріст. Вона дуже маленька. Десь так метр і п'ятдесят п’ять, шість сантиметрів. Дуже смілива. Дасть собі раду у всьому.