Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

Моноліт тихо загув, спершу ледве чутно, але поступово звук посилювався, входячи в резонанс із самими стінами печери. Чотири кольорові лінії, що тяглися від печер стихій, раптом ожили. Потоки енергії почали рухатися до центру, зливаючись у бурштиновому серці, яке досі здавалося застиглим.

Кожен струмінь — вогню, води, повітря і землі — проникав у моноліт, насичуючи його, наче жилами текла сила самої планети. Він почав пульсувати, з кожним ударом вивільняючи м’яке світло. На його поверхні з’явилися розряди, що нагадували блискавки. Навколо здійнялись легкі імпульси, а сам бурштиновий камінь почав повільно обертатися за часовою стрілкою.

— Щось не так, — прошепотіла Лана, вдивляючись у камінь. — Йому чогось бракує...

Старець мовчки спостерігав за монолітом, ніби шукаючи відповідь у самій глибині його пульсацій. Решта стояла навколо, стримуючи дихання. Чекали. Але підказка не приходила.

І тоді, непомітно для всіх, з кулона на шиї Лани вислизнула Санні. Мов промінчик світла, вона стрімко злетіла догори, зробила один оберт у повітрі і полетіла прямісінько в серце моноліту.

— Санні! — встигла вигукнути Лана, простягаючи руку, але вже було пізно.

Маленьке створіння торкнулося поверхні бурштину і… зникло в ньому, немов розчинилось у бурштиновому сяйві. Моноліт відреагував миттєво — з його центру вирвався могутній імпульс, світло стало нестерпно яскравим, і хвиля вибухової сили рознеслась печерою. Її сила була настільки потужною, що всіх відкинуло у різні сторони.

Світ здригнувся.

Ударна хвиля зім’яла простір і час. Усіх поглинула темрява.

Безмежна, глибока темрява...