Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

Лішак вибухнув гнівом.

— Не хочу я вашого чаю! Не п'ю я гарячого! Немає тут у баби трави, яку можна настоювати й пити! Це все дурмани й отрути! Не скажу я вам, де яка трава! Ніколи мені тут з вами сидіти! Відпустіть мене негайно!

— Чого це ви так нервуєте, дзіду? — здивовано процідив Василько. — Ви так поводитеся, ніби вас сюди запрошували на смачний обід, а нагодували чимось геть згорілим… Слухай, — звернувся він до Лисого, — а давай наваримо окропу і в різних посудинах поназапарюємо різної трави. Будемо давати дідові куштувати й дивитися, що з того вийде. Так і з'ясуємо, де яка трава.

І Василько рушив до полиці, на якій стояв щербатий казанок.

Дідуган не на жарт злякався.

— Діточки! — заторохтів він. — Дітлашечки рідненькі! Та невже ж ви справді вирішили вморити бідного діда! Та не потрібна мені та ступа! Забирайте її! Самі на ній літайте! Нічого мені тут не потрібно! Забирайте що хочете! Тільки ж не поїть мене цією поганню! Та хіба ж можна такі муки!.. Та ж люба малечо!

Лисий ледь не розреготався. Це ж треба, який артист із Василька — він так переконливо вдав, що справді збирається заварювати трави, що Лисий і сам злякався, мовляв, той зараз отруїть лішака.

— І як же вона літає? — поцікавився Лисий, намагаючись говорити суворо, без сліду сміху в голосі. А Василько тим часом наливав з баклажки воду в казанок.

Лішак нервово вовтузився на підлозі. Він уже не міг бачити, що робить Василько, але чув, як ллється вода в казанок, і це геть затьмарило його обережність.

— Звичайно літає! Звичайно! — він аж вигукував пояснення, ніби силою голосу намагався зупинити хлопця. — Сідаєш у неї! З мітлою безслідною! Вказуєш держалном, куди тобі треба, й летиш собі! Тільки при посадці треба не розбитися! Чуєш, дитиночко? — вже репетував він. — При посадці обережно треба!

Поки він верещав, над казанком справді з'явилася хмарка пари, а незабаром у ньому забулькало — окріп був готовий.

— Та вилий же його! Вилий, кажу! — криком кричав лішак. — Не можна його пити! Не можна!

Василько озирнувся й повільно та розважливо промовив:

— Щось я вас, діду, ніяк не зрозумію. То ви казали, шо в казанку можна все вариць, а тепер кажете, що навіць чистого окропу не можна пиць… Невже знову неправду казали? Це дуже недобре. Людина вашого віку повинна будь чесною. Хіба ж можна дуриць дітей? А ще казали — з надією дивицця в завтрашній день! А як нове покоління виросте таким же брехливим, як і ваше?! Ні, діду, треба вас цим окропом напоїць.

— Дітоньки, ріднесенькі, — вкрай перелякано залопотів лішак, — не губіть, я все розповім. Казанок варить мертву воду. Нею добре лікувати рани й виразки на тілі. Вона заживляє. Але здорового вона вбиває… Вбиває…

— Ага, тому ви нам і радили скористатися казаночком. Мудро. Ну, а щодо ступи як? — Василько перелив окріп у велику миску й підступив з нею до лішака.

— Про ступу все чиста правда! Чиста правда! І про самоносний рогач чиста правда!

— А про мітлу?

— І про мітлу… Діточки, не губіть нещасного! Скільки я від баби Яги натерпівся — так тепер через неї ще й мертвої води випити… Та де ж справедливість!..

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Лішак був такий заляканий, засліплений уже дуже яскравим світлом, що пильність хлопців притупилася. Вони навіть не зрозуміли, що відбулося. Раптом миска з рук Василька з гуркотом упала на підлогу, розбризкавши мертвий окроп, а сам хлопчик опинився в руках лішака, який тепер стояв на двох ногах, притиснувшись спиною до печі. Гостре лезо ножа приставлене до Василькового горла.

— Хтось поворушиться — тут це базікало й стане неживим! — з такою люттю й ненавистю промовив лішак, що сумніватися в щирості його намірів не доводилося. — Ану поклали іграшки на підлогу!

Лисий та Івась не поворухнувся, і лішак дужче притиснув ножа до Василькового горла. Під вістрям виступила крапля крові.

— Не слухайтеся його, — прохрипів Василько, якому вочевидь важко було говорити. — Хай ріже. Потім уб'єте його, а мене вилікуєте мертвою водою.

— Хе-хе-хе, — раптом зрадів дідок і додав гидотним єхидним голосом: — Мертва вода рану загоїть — це правда. А до життя тебе не поверне. Для цього потрібна жива вода. А де її взяти — цього ви якраз і не знаєте. І я вам тепер ні за що не скажу. Хочете перевірити?

Лисий повільно нахилився й поклав палаш на підлогу. Ще мить повагавшись, Івась вийняв з арбалета стрілу й кинув її собі під ноги. Потім поклав на підлогу арбалет.

— От і добре. От і добре. А тепер візьми ти, здоровий, мисника. Є там ще вода? О, трошки лишилося. То напої нею кляту бабу. Та мерщій рухайся! Бо я його кров'ю заллю тут усе!! — Діда було не впізнати. Стільки сили й люті, і готовності піти до краю…

Страшний звір

Здавалося б, що було раніше випустити стрілу! То й не вляпалися б у таку халепу. Це все Лелині балачки. Дружити! З ким? З цим звірюкою? Лисий підняв з підлоги мисник, у якому на денці лишалося трохи мертвої води. А ще кілька хвилин тому він планував, що казанок візьмуть із собою й будуть у ньому кип'ятити воду, щоб можна було її пити. Ото б напилися…

Але що ж робити тепер? Напоїти бабу Ягу? Коли Лисий стріляв вовкулаків, він не відчував ніяких докорів сумління. То були звірі, вороги. Баба Яга також ворог. Підступний і лихий. Але вона спить. І вона так схожа на людину…

— Це бабин казанок, — прохрипів Василько.

— Бабин, бабин, — погодився лішак.

— Він бабі шкоди не завдасць, — додав хлопчик. — Швидше навпаки — розбудиць її.

— Не розбудить, — відповів лішак, але без упевненості в голосі.

— А от спробуйте сісти в ступу, й побачите, що вона з вами зробиць, — наполягав Василько.

— Ні… — хитро пропищав дід. — Я не сяду в ступу. Я он його посаджу в ступу. — Він указав брудним пальцем лівої руки на Івася. — Давай хутко!

Лисий, стоячи з мискою біля лежанки, вирішив іще затягти час.

— Діду, невже ви