Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танґо смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Танґо смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танґо смерті" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 102
Перейти на сторінку:
душі в живу, ба навіть зрілу людину, схоже, як у вагітній жінці зароджується нове життя. Отож, в людині ув'язнено дві душі: одна — з моменту народження, друга — у зрілому віці. Бувають два типи «ібура». Перший — душа, яка зародилася в дорослій людині і перебуває в ній заради себе самої, натхнена потребою виконати заповідь — міцву, якої вона не виконала на шляху її минулих перевтілень. І другий тип — душа вселяється в людину заради порятунку тої людини, щоб підтримати її і спрямувати на правдивий шлях. Перша душа заповнює всю істоту людини як її основна духовна субстанція і залишається в ній доти, доки не вдасться задовольнити свою потребу і виконати пошукувану міцву, і тільки виконавши її, вона може покинути тіло людини. Друга ж душа вільна від обов'язкової участі в стражданнях і злигоднях тіла; не маючи певного терміну перебування в цьому тілі, залишається лише доти, поки людина йде праведним шляхом добра, і що праведніша людина, то тісніше пов'язується з нею ця душа. Але варто людині звернути на шлях гріха, душа покидає її і йде геть. Таким чином, цими двома шляхами — «ґілґул» і «ібур» — відбувається виділення добра зі зла і фільтрація самого добра. Отож, коли шкаралупа зла відпаде від ядра добра — і настане пришестя Месії.

— Це дуже схоже на те, що я відкрив в арканумській «Книзі Смерті». Тацит писав, що «великі душі не розпадаються разом з тілом». Буддисти вірять, що кожен з нас прожив безмежне число життів, але вони ніколи не намагалися знайти спосіб, за яким досвід і знання попереднього життя могли б перелитися в нове. Арканумці спробували це зробити, і їхня «Книга Смерті» цьому підтвердження.

— Як і «Танґо смерті».

— Але ж ви ще не знайшли остаточного підтвердження. Ви ще не зустріли жодного із тих, кому грали своє танго.

— Не зустрів, але все ще чекаю. І не помру, доки не дочекаюся. — Усмішка пана Йосипа була сумна, а очі, що поглянули на Яроша, мружились і тріпотіли повіками, мовби поборюючи непрохану сльозу. За хвилю він продовжив: — Нас було четверо нерозлучних друзів. Українець, поляк, німець і я, жид. — Помітивши здивування Яроша, сказав: — Так-так, жид. Ми тут в Галичині інакше себе й не називали, це в 1939-му, коли прийшли визволителі, то наказали нам називати себе євреями. Але «єврей» було образливе слово для кожного жида. То було трефне слово. Назвати когось євреєм — то було однаково, що назвати приблудою, покидьком, нікчемою. Але після того, як німці винищили жидів, у Львові поселилися самі євреї. Так от, хочу вам дати один рукопис, який дивом зберігся. Написав його один із трьох моїх найдорожчих друзів — Орест Барбарика. Там описані всі наші пригоди, а головне для вас — там є і про те, як було віднайдено сторінки з манускрипта Йоганна Калькбреннера.

Старий підвівся і почалапав до бюрка*, висунув шухляду, витяг папку і вручив її Ярошу.

— Я зберігав його тривалий час у підвалі в скляному бутлі, аби миші не потрубили. А задля маскування засипав пшеницею. Як бачите, зберігся він добре, хоч і писаний від руки, але почерк доволі каліграфічний. Орест мав дриґ до писання. На жаль, інші його записки пропали.

— А яка доля ваших друзів?

— Ми підірвали себе гранатою у схроні, коли нас оточили енкаведисти. Вони всі загинули, а мене контузило і відірвало руку, але я вижив. Можливо, тому, що не сидів з ними, а стояв поруч і грав на скрипці. Грав «Танґо смерті».

I

Моя мама дуже не хотіла, аби я виріс матолком, і мене це не дивувало, бо що можна чекати від пересічної мами-літераторки, як не спроб вибити свого синочка в люди, ото вона й вибивала, як могла, намагаючись мене працевлаштувати, аби я був, як усі, забуваючи, що геніальні діти ніколи не можуть бути такими, як усі. У приклад мені завше ставила моїх друзів, які оно вчаться, людьми будуть, а я — здоровий бевзь, учитися не хочу. Я терпляче вислуховував її емоційні промови і захищався лише тим, що вона мене не знає, не має зеленого поняття про те, чим я живу і що з мене виросте, бо бачить лише мою оболонку, що неймовірно оманлива, а всередині ж я ого-го який непростий.

Спочатку мамуся запхала мене в крамницю пана Жабського, який торгував колоніяльними товарами, там на шильді* так і писалося «Колоніяльні товари», а за вітриною сидів чоколядовий мурин, і довкола нього лежали пуделочка чаю, кави, какао, цинамону, гвоздиків та всіляких заморських приправ, а поміж ними красувалися витесані з дерева і розмальовані банани, ананаси, папайї, кокоси та інші фіґи з маком. За спиною у мурина на полицях красувалися екзотичні напої: лікери гданської фабрики «Marachino di Zara», «Girolamo Luxardo», «Guille Goldwassen», «Persico», «Curasao», «Grand Chartreuse», лікер мандариновий абатства Фекам у Франції, голландський лікер «Wymand Focking», а ще — какао Бендсдорпа з Амстердама, цикорієві кавові напої у барвистих пушках «Франка», «Росманіта», «Фіґова султанська» і «Фіґова королівська». Дітлашня, ідучи зі школи, завше гурмами зупинялася коло тієї вітрини і з нетерпінням чекала, коли мурин до них мруґне або усміхнеться, чи бодай пальцем поманить, а потім дітиська приводили в крамницю своїх батьків і купували халву, шербет, козину*, фініки, родзинки. Не знаю, чи ви вже здогадалися, що тим чоколядовим мурином був я, бо що-що, а сидіти отако без діла я любив найбільше. Сиділося мені іно зранку, коли діти йшли до школи, і пополудні, коли вони верталися, а також у неділю, як люди пленталися з церкви, катуляючи на язику солодкий смак греко-католицького чи прісний католицького причастя.

Найгірше було, коли приходили до вітрини мої кумплі і корчили смішні міни, аби вивести мене з рівноваги: Йосько відкопилював язиком нижню губу і зі своїми настовбурченими вухами скидався на мавпу, Вольф запихав великі пальці обох рук до писка, роздираючи його скількомога, а вказівними відтягував повіки додолу, Ясь притуляв свою мармизу до вітрини і демонстрував свого розплющеного носа. Я терпів, відвівши погляд набік, і думав про високе. Витримав я таку роботу місяць, бо коли якийсь бешкетник заліз на вітрину і намагався відкусити мені вухо, думаючи, що воно чоколядове, я вибухнув праведним гнівом і висипав йому на голову цілий мішечок какао. Пан Жабський не змирився з таким неподобством і доручив мені інше заняття — клеїти наліпки на різні пачечки

1 ... 29 30 31 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танґо смерті"