Читати книгу - "Сліди залишаються"

При цій думці Пешо відчував, як він червоніє і дрібні холодні краплини поту виступають на лобі. Ні, такої образи він би не стерпів!

Зрозуміло, він би не вагався, коли б перевірив квартиру кинутим Торомановим резервним ключем. Якщо відімкнуться двері цим ключем, значить, туди ходив Тороманов! А чого він ходить туди, навіщо носить цілі купи продуктів і книжок? Чесні люди не ховаються, вони самі купують собі харчі, засвічують лампи і провітрюють кімнати. Ні, не буде ніякого сумніву, якщо ключ Тороманова відмикає інженерову квартиру!

Тоді… тоді чому б не спробувати? Ця думка з’являлась не вперше, та він завжди відкидав її. Пешо не боявся за себе, але побоювався, щоб злочинці не догадалися, що хтось натрапив на їхні сліди, і не втекли в останню мить! Тоді хто йому простить і хто його виправдає? Та вже й пізно, він нічого конкретного не може зробити, не маючи згоди своїх товаришів. Здається, треба уже попрощатися з цією останньою можливістю!

Але він не розставався з нею, сон летів від нього.

Так застала Пешо північ. Стінний годинник в батьковому кабінеті мелодійно видзвонював дванадцять мідних ударів. Хлопець прислухався. В кімнаті було зовсім тихо, темрява оповила предмети, зробивши їх зовсім невидимими. В глухій тиші ледве-ледве чутно поскрипувала шашіль, але зараз і цей ледве вловимий шурхіт здавався Пешо тривожним.

А чому, зрештою, не перевірити? О першій чи о другій годині ночі бандити обов’язково поснуть, не будуть же вони пильнувати всю ніч! Хіба так важко чи небезпечно прокрастися тихенько сходами, так само ж тихенько сунути ключ в замок, легко, зовсім легко покрутити його і так само тихенько повернутися назад? Хто знатиме, що він учинив недозволену нічну екскурсію? Ніхто! Зате з яким спокійним і легким серцем піде він завтра в Міністерство, яким упевненим тоном доповідатиме про все, що сталось!

Треба було лише стиснути зуби і зважитись! Але остаточне рішення не приходило, і Пешо з важким серцем крутився в постелі.

Пробило першу годину. Тоді раптом, так не вирішивши нічого, Пешо підвівся з ліжка Не можна вмикати світло! Зовсім тихенько обережно, щоб не зачепитись за щось, вії одягся, потім став нерішуче перед вікном. By лиця була зовсім безлюдна, спокійно і якось мертво горіли в темряві ліхтарі.

Піти чи ні?

Двері ледве чутно рипнули, Пешо опинився в прихожій. В кутку за дверима — немов це причаїлись якісь люди, — висів одяг на вішалці.

Ні, назад вороття немає!

Через півхвилини Пеню був уже на вулиці.

Спочатку він ішов повільно, ніби вагаючись, але з кожною хвилиною хлопець все більше й більше прискорював кроки. Ніде по дорозі він не зустрів людей, навіть міліціонерів не було на розі вулиць — лише чулися власні кроки. Тільки перейшовши трамвайну колію, він побачив групу ремонтних робітників, які стукали по рейках, і перед його очима заблищали сліпучі блискавки автогену.

Ось і вулиця, де жили бандити, ось і великий темний масив будинку. По всьому зовнішньому фасаду не світилося жодне вікно, будинок був схожий на сліпого. В квартирі інженера Дончева вікна, як і раніш, були закриті і щільно обклеєні старими газетами. Пешо перейшов вулицю і, підійшовши до парадних дверей, злегка натиснув ручку.

Двері були замкнені. Він дістав ключ, який дала йому Живка, і обережно відімкнув їх. Чи засвітити лампу на сходах? Він мить вагався, потім натиснув кнопку. Біле, несподівано яскраве світло залило все — і мозаїку на сходах, і потемнілі, давно не фарбовані стіни. Пешо знову замкнув двері, щоб не захопив його зненацька хто-небудь знизу, і тихенько, ступаючи лише на носки гумових тапочок, пішов по сходах. Другий поверх був близько, і він скоро добрався до площадки перед квартирою інженера Дончева. Коричньові двері були без ручки, лише мали кульку для натиску. Щоб зайти, людина повинна затримати ключ у відімкненому стані і натиснути двері.

Все це Пешо обдумав ще по дорозі, але тепер стояв перед замкненими дверима і все-таки вагався, хоч у цю мить не відчував ніякого страху. А що як всередині люди не сплять? Та, зрештою, що з цього — навіть коли вони не сплять, все одно не почують тихий вхід ключа в замок і ще більш тихий оберт. Коли ключ обертається, не потрібно’навіть відчиняти двері, все буде і так цілком ясно.

Пешо сунув руку в кишеню і вийняв ключ Тороманова. Лише зараз взяв його острах, серце посилено заколотилося. А що як за дверима є людина? Як стоїть там на посту? Саме цей острах підштовхнув хлопця до дії: йому стало соромно за це почуття, він наблизився до дверей і обережно сунув ключ в отвір замка.

В цю мить лампа погасла.

Пешо здригнувся, але силою волі переміг хвилювання, від якого злегка тремтіла рука. Тепер, більш ніж будь-коли, потрібний спокій. Ще тільки натискаючи на ключ, Пеню відчув, що ключ важко ввійшов у замок. Від страшного підозріння, що мучило його весь вечір, у хлопця аж підкосились ноги, але він швидко оволодів собою. Адже ключ зовсім новий, досі не спробуваний, і нічого дивного немає в тому, що він насилу входить.

Заспокоївшись, Пешо рішуче натиснув на ключ, щоб обернути його, й знов остовпів: ключ не обертався!

Чорт забери, що це означає? Невже виправдались всі його сумніви? Невже так безглуздо і безславно завершилась уся справа? Пойнятий відчаєм, він натиснув ще сильніше, і цього разу відчув, що ключ почав повільно, немов через силу, обертатись!

Замок тихенько клацнув, двері відімкнулися! Це клацання не було передбачене, Пешо гадав, що двері замкнені не тільки на замок. Нічого! Важливо, що ключ підійшов, що все виявилось так, як мало бути. Радість щасливого відкриття просто залила хлопчикові груди. А тепер що зробити, чи відчинити двері? Ні, немає ніякого смислу! Розумніше за все буде замкнути їх знову, придержавши цього разу, щоб засувка не клацнула, потім тихенько витягти його і так само тихенько збігти вниз по східцях.

В цю мить зсередини почувся гучний тріск, двері зі страшною силою розчинилися, ключ просто вилетів з рук. Пешо відчув, як його обдала різка хвиля повітря, перед ним з’явилась невиразна чорна постать, потім