Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця Зоряної кімнати 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Зоряної кімнати" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 96
Перейти на сторінку:
місця в окопах і кулеметних гніздах. Сам начальник переправи все ще не сходив з узвишшя і нетерпляче поглядав на шлях із села Заріччя. Біля ніг підполковника стояв невеликий чорний ящик. Юрко спершу подумав, що то рація, і тільки пізніше хлопець зрозумів, що то був підривний пристрій для знищення переправи.

Підполковник заклопотано зиркав на годинник. Та ось під лісом спалахнула стрілянина, пролунало кілька сильних вибухів, і на шлях виповз приземкуватий, ніби приплюснутий танк. За ним з'явилися другий, третій… Їх було більше десятка, вони весь час ламали стрій, закривали один одного, здіймали хмари куряви. Танки йшли на переправу. Вони на хвилину зупинялися, з їх гармат виривалися червонясті смуги вогню, розшматовували повітря, і над окопами червоноармійців здіймались сіро-чорні земляні смерчі.

Юрко, відбігши недалеко від переправи, змушений був припасти до землі, бо над головою засвистіли кулі, провив снаряд і за кільканадцять метрів струсонув землю.

Хлопцеві було добре видно, як підполковник плигнув в окоп, поставивши поряд з собою чорний ящик. Він віддавав команди, відправляючи бійців на протилежний берег. Ось він дістав з сумки конверт, передав лейтенантові. Пролунала команда, і червоноармійці побігли по безлюдних понтонах. Одне відділення під командою кремезного сержанта лишилося в окопах, прикривало відхід.

Ворожі танки поволі наближалися до річки. Юрко відповз за стовбур товстого дерева і невідривно стежив за танками. Вони часто на мить зупинялися, стріляли і все ближче підповзали до переправи. За танками бігли зменшені відстанню постаті людей. Вони падали, стріляли, підхоплювались і знову падали. З боку окопів вдарили кулемети, заляскотіли гвинтівочні постріли. Наступали фашистські автоматники під прикриттям танків. Два танки наблизилися до переправи, перевалюючись з боку на бік, вони вибралися на міст і швидко помчали на протилежний берег. Ще недавно важкі, вайлуваті танки вже стрімко мчали через річку. Передній танк досяг середини переправи, ще три вирвалися за ним слідом. І тут підполковник повернув блискучу ручку. Вздовж понтонного мосту в кількох місцях розляглися вибухи, збурунивши річку. Металеві понтони підскакували, розламувалися на очах, падали на хвилі, шматки їх тонули або пливли за течією. Три танки пірнули у воду і зникли. Четвертий зупинився і швидко позадкував на берег.

Підполковник залишив окоп і кинувся до кулемета, який вів вогонь по ворожих автоматниках. Танки ошаліло крутились над траншеями, проминали їх своїми сталевими траками, намагаючись зрівняти з землею. Неподалік вибухнув снаряд. Над головою захурчали осколки. Юрко притисся до землі, прикрив голову руками. Коли розвіялася курява, підвівся. Підполковник лежав навзнак, широко розкинувши руки, і не подавав ніяких ознак життя.

Юрко, пригинаючись, підбіг до підполковника. У того на грудях розпливалася пляма, обагряючи пропотілу гімнастерку. Без вагання хлопець підхопив обважніле тіло і потягнув до берега. Там стоять човни. Юрко не знав напевно, вбитий чи поранений підполковник. Та коли вкладав його на дно човна, той застогнав. «Живий, — зрадів хлопець. — Тепер треба швидше добратися додому. Там уже перев'яжуть, покличуть фельдшерку».

Юрко наліг на весла. Човен попід кущами верболозу швидко наближався до хати Берегових. На переправі притишено тріскотіли автомати, сердито озивалися кулемети, часто вибухали снаряди.

Нарешті човен вткнувся носом у м'який пісок, загойдався на мілині. Юрко покликав матір. Удвох вони витягли човен на берег, перенесли пораненого до хатини, поклали на широкому дерев'яному ліжку. Осколок ударив у груди, пробив їх навиліт під правою ключицею. Мати почала спиняти кровотечу. Спершу вона поклала на рани ватяні тампони, густо змащені йодом, а тоді хрест-навхрест перев'язала груди. Потім натягли на пораненого батьків одяг, а його форму, польову сумку, годинник Юрко загорнув у клейонку і сховав у повітці, присипавши згорток гречаною половою. Мати звеліла Юркові покликати на допомогу фельдшерку, бо рани кровоточили і бинти набухали від крові.

Оксана Василівна саме перев'язувала поранених біженців. Побачивши Юрка, запитала:

— Ти чого прийшов? — І тут же додала стривожено — Фашисти в селі!

— Погано нашій хворій, — відповів Юрко, — знову втратила свідомість.

— Зараз підемо. Зачекай, поки закінчу перев'язку. Що ж воно тепер буде, — бідкалася лікарка, — хто б міг думати, що війна докотиться до нашого села? Опинилися й ми на окупованій території.

На переправі все ще тривав бій, не затихав кулемет. Юркові здавалося, що він чув якісь гнівні й болючі докори в тих звуках кулемета.

— Наш, — прислухаючись, сказала Оксана Василівна, коли вони йшли до Берегових, — «максим»… Упізнаю його голос, в молодості наслухалася. От, Юрку, — зажурено мовила фельдшерка, — німці й захопили наше село. Наче страшний сон наснився, а воно ж не сон, а правда. І ми віч-на-віч зустрілися з фашистами. Учора в селі був лейтенант Вершина, взяв медикаменти, поїхав на Васильківські Дачі. Там десь базується партизанський загін. Передавав тобі привіт, наказував бути обережним.

Коли вже йшли вигоном, Юрко винувато признався:

— Я вам неправду сказав, Оксано Василівно, наша біженка поправляється. У нас лежить поранений начальник переправи, стікає кров'ю. Йому пробило груди осколком навиліт, мати перев'язала, та кров все одно не спиняється. Я вам не міг про це там, у кабінеті, говорити.

— Правильно зробив, — похвалила хлопця фельдшерка. — У кабінеті могли бути всякі люди. Зараз треба затаїтися, перечекати, — повчала вона Юрка. — Ось кинуться «наводити порядки» гестапо, польова жандармерія, всякі зондеркоманди. Та потім вони підуть далі, за фронтом, а тоді нам буде легше. Так мені лейтенант говорив. Ой, буде нам нелегко. Німці почнуть розслідувати, як, при яких обставинах загинули їхні диверсанти, хто навів на їх слід червоноармійців. Намагайся ні з ким не вести розмов на цю тему. Хто б що не говорив, а в тебе одна відповідь: «Я був хворий, лежав, нічого не знаю». Мусимо, Юрку, вистояти і перемогти наших ворогів.

— Що ще передавав лейтенант? — запитав Юрко.

— Наказав чекати зв'язкового. Рано чи пізно у село прибуде гестапівець Майєр. Добре було б, якби тобі вдалося встановити з ним якісь контакти, ввійти до нього в довір'я. Тобі підіграють у цьому інші підпільники. Але гляди, Юрку, — застерегла фельдшерка, — не проявляй ніякої зацікавленості, не задавай ніяких запитань. І ніякого поспіху! Щоб не викликати навіть найменшої підозри.

— Як же я зможу встановити контакт з Майєром? — не розумів такої ролі Юрко.

— Побачимо, — сказала, вже щось думаючи інше, Оксана Василівна. — Поки що про це рано говорити. А зараз мені треба якнайскоріш повернутися до лікарні. У нас лежать тридцять чотири тяжкопоранених бійців. Не можна було їх везти в тил, та й уже було пізно. А я ж фельдшер, а не хірург. Як я дам їм раду, не придумаю. Привезли їх із Заріччя.

З пагорба раптом завидніла переправа. На березі

1 ... 29 30 31 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Зоряної кімнати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Зоряної кімнати"