Читати книгу - "Танці у напівтемряві кімнати"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І найважливіші мої уроки були у тому, аби навчитися залишатися людиною, коли навколо казна-що, не прораховувати наперед два десятки варіантів розвитку подій, а приймати ситуацію і робити висновки, не боятися і не ненавидіти – інакше тебе перемогли. І я навчилася брати себе за шкірку і починати збивати масло, якщо перспектива захлинутися в сметані – не зовсім те, що потрібно.
Ці маленькі вогники від вогнів учительських сердець – взагалі щось, невагоме, що не вимірюється в звичних одиницях, але схоже на світло, що існує фізично. Вони не дають здатися після перших спроб, після розбитих колін, глузливих поглядів, перебороти безпорадність і страх.
Коли зустрічаєш вогник такої душі, то ніби пробула увесь час у човні, але тільки зараз береш в руки весла. Плисти не легше, але впевненіше у рази. Сенс у тому, щоб відсіювати зайве, коли ти у себе одна, а маленькі вогники від вогнів учительських сердець проявлять усі твої найкращі якості, мов фотоплівку. І в брід, і в бій можна з ними. Вміти виявляти в інших кращі сторони – напевно, головна здатність талановитих людей.
Метафізики епізодиДавай я буду говорити тихіше, щоб ти міг почути як кружляють сніжинки за вікном. Засніжені дахи будинків напроти, зовсім як рисові поля у Китаї. І танцюють для нас вальс морозні вітри.
Протягом життя тебе супроводжують речі непомітні і такі, що осліплюють тебе і відразу ж згасають. Інколи ти не помічаєш яскравого сяйва блискучих снопів і намагаєшся розвести вогнище з холодних і похмурих смолоскипів.
Ніщо в житті не випадково і ніхто не приходить у нього просто так. Усе має свої причини, а усі співпадіння і випадковості ретельно плануються, зустрічаючись на нашому шляху руху покажчиками.
Скасовані авіарейси, переплутані адресати і загублені речі, забуті вдома ключі і пішохідні переходи – метафізики епізоди. Усі вони здаються переплетеними, тому не помічаєш, де закінчився один і взяв початок інший. Усе змінюється, плавно перетікаючи від полюса до полюса, а ми просто забуваємо про такий закон життя як циклічність: дружба згасає і поновлюється, ніжність стає холодністю і так щоразу по колу.
Буває так, що опиняєшся в обідню перерву у книжковій крамниці, хоч і не планувала. Бродиш серед полиць, проводиш пальцем по корінцях, береш до рук нові талановито ілюстровані улюблених книг видання, гортаєш сторінки, зачитуєшся і забуваєш, де ти і хто ти. Потім знаходиш ту, про котру нічого не чула, але відчуваєш, що прийшла саме за нею. Думаєш як прийдеш додому і відразу відкриєш. Не обов'язково читати одразу ж, почнеш з декількох сторінок.
Або живеш своїм життям, нікого не чіпаєш. Аж тут вривається хтось у твої розмірені будні раптово, перевертає усталені принципи з ніг на голову. Просто у певний період тобі було важливо знати, що хтось не прагне тебе перекроїти як усі довкола. Ти озираєшся, дивишся на своє минуле здалеку і розумієш, що не хочеш туди повертатися. І від тебе залежить, чи готова прийняти нову реальність і не збігати в звичну зону комфорту, даючи задній хід.
Впадаєш у ступор чи завмираєш з телефоном в руках посеред вулиці. Уважно слухаєш, але не розумієш – тобі начебто щось говорять, але ти не чуєш. Стан відчаю передує прориву. Коли тебе не покидає неясне відчуття невпевненості, другу половину літа гадаєш, чи чекає з осені щось краще, а уявлення про світ раптом виявляються симетричними жорстокої дійсності, то це більше не засмучує, скоріше, додає сил.
Існує щось, що більше за тебе, мене, нас. Ось чому я закриваю очі, подумки ставлячи завжди два питання, відповідей на які заздалегідь не знаю: «як довго?» і «як швидко?». Саме тоді спрацьовує безпомилковий інстинкт вибору правильного напряму. І це теж метафізики епізоди.
Слова, що їй не належалиІноді переслідують слова, що насправді їй не належали, бо були болючі і образливі, сказані у пориві емоцій. Вони були дуже схожими на правду (виглядали точнісінько як вона, звучали так само, дуже її нагадувати), але нею не були. Це слова-цвяхи, сліди від них залишаються як від погано стертого ластиком грифеля, навіть якщо їх потім, вибачаючись, витягнути.
Часом боїться видихнути, бо ще навіть не рано – ще просто не можна. Коли виймати цвяхи і кулі їй набридло, вона зрозуміла: причин, справді вартих сварок – насправді мало. Проблеми лише тоді, коли йде повага: власні установки інша сторона цінує більше за погляди того, з ким був намір провести усе життя. Про все інше можна домовитися.
У протилежному випадку – усе буде зруйновано і на пожежею випалений голий простір перетворено. Твоїми ж руками, точніше словами, а вони ще довго будуть битися як спіймані на гачок риби, задихаючись і помираючи, роблячи тебе тендітною і слабкою, висушеною і спустошеною. Хоча залишиться для відчайдушного і марного танцю місце – танго по лезах наодинці, бо усе, що залишиться – твій голос і сонце у чужому віконці.
І буде здаватися, що світ перестане обертатися і кораблі загубляться в морі, але потім серед гучного гаміру вулиці ти навчишся іншій крайності – уникати слів взагалі – як досвідчені моряки обходять морські камені, майже торкаючись їх поверхні. Залишиш усе при собі, бо на тому березі – твої думки як зайві речі, з якими незрозуміло, що робити. Тому ти боятимешся опинитися у ситуації, коли: «Я тебе люблю – я тебе теж ні». Від того мовчання чомусь завжди виходить занадто гучним і майже навмисним як шум намистин, що летять на різні боки.
Наша залежність від інших проявляється або у високому рівні соціальної підзвітності, або в глибокій душевній вразливості. І ми або тримаємо себе в рамках пристойності, або ведемо внутрішні монологи, обдумуючи як було б краще парирувати в ранковому діалозі. Тепер, коли вона відчуває, що слова, які їй не належать, уже майже на язиці – розпускає їх, смикаючи за кінці, бо так до почуття образи не приплітається ще й почуття провини, бо ніякого сенсу дитячим від хвилювання голосом бити за нанесений у відповідь удар старою доброю недовірою.
Краще обережно переходити на ти, витягуючи звуки з тиші, ніби з дорожньої сумки сувеніри заморської краси. Усі дванадцять присяжних у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танці у напівтемряві кімнати», після закриття браузера.