Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танці у напівтемряві кімнати 📚 - Українською

Читати книгу - "Танці у напівтемряві кімнати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танці у напівтемряві кімнати" автора Ярослава Юріївна Яковенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 35
Перейти на сторінку:
всидіти коні, а він брикається, норовить тебе скинути, і вже наступної миті можеш опинитися на землі. У такі моменти я згадувала їхні слова – не настанови чи підбадьорюючі фрази, а прості життєві історії перемог і поразок, тому що власний приклад куди дієвіший за затерті до дір істини.

І найважливіші мої уроки були у тому, аби навчитися залишатися людиною, коли навколо казна-що, не прораховувати наперед два десятки варіантів розвитку подій, а приймати ситуацію і робити висновки, не боятися і не ненавидіти – інакше тебе перемогли. І я навчилася брати себе за шкірку і починати збивати масло, якщо перспектива захлинутися в сметані – не зовсім те, що потрібно.

Ці маленькі вогники від вогнів учительських сердець – взагалі щось, невагоме, що не вимірюється в звичних одиницях, але схоже на світло, що існує фізично. Вони не дають здатися після перших спроб, після розбитих колін, глузливих поглядів, перебороти безпорадність і страх.

Коли зустрічаєш вогник такої душі, то ніби пробула увесь час у човні, але тільки зараз береш в руки весла. Плисти не легше, але впевненіше у рази. Сенс у тому, щоб відсіювати зайве, коли ти у себе одна, а маленькі вогники від вогнів учительських сердець проявлять усі твої найкращі якості, мов фотоплівку. І в брід, і в бій можна з ними. Вміти виявляти в інших кращі сторони – напевно, головна здатність талановитих людей.

Метафізики епізоди

Давай я буду говорити тихіше, щоб ти міг почути як кружляють сніжинки за вікном. Засніжені дахи будинків напроти, зовсім як рисові поля у Китаї. І танцюють для нас вальс морозні вітри.

Протягом життя тебе супроводжують речі непомітні і такі, що осліплюють тебе і відразу ж згасають. Інколи ти не помічаєш яскравого сяйва блискучих снопів і намагаєшся розвести вогнище з холодних і похмурих смолоскипів.

Ніщо в житті не випадково і ніхто не приходить у нього просто так. Усе має свої причини, а усі співпадіння і випадковості ретельно плануються, зустрічаючись на нашому шляху руху покажчиками.

Скасовані авіарейси, переплутані адресати і загублені речі, забуті вдома ключі і пішохідні переходи – метафізики епізоди. Усі вони здаються переплетеними, тому не помічаєш, де закінчився один і взяв початок інший. Усе змінюється, плавно перетікаючи від полюса до полюса, а ми просто забуваємо про такий закон життя як циклічність: дружба згасає і поновлюється, ніжність стає холодністю і так щоразу по колу.

Буває так, що опиняєшся в обідню перерву у книжковій крамниці, хоч і не планувала. Бродиш серед полиць, проводиш пальцем по корінцях, береш до рук нові талановито ілюстровані улюблених книг видання, гортаєш сторінки, зачитуєшся і забуваєш, де ти і хто ти. Потім знаходиш ту, про котру нічого не чула, але відчуваєш, що прийшла саме за нею. Думаєш як прийдеш додому і відразу відкриєш. Не обов'язково читати одразу ж, почнеш з декількох сторінок.

Або живеш своїм життям, нікого не чіпаєш. Аж тут вривається хтось у твої розмірені будні раптово, перевертає усталені принципи з ніг на голову. Просто у певний період тобі було важливо знати, що хтось не прагне тебе перекроїти як усі довкола. Ти озираєшся, дивишся на своє минуле здалеку і розумієш, що не хочеш туди повертатися. І від тебе залежить, чи готова прийняти нову реальність і не збігати в звичну зону комфорту, даючи задній хід.

Впадаєш у ступор чи завмираєш з телефоном в руках посеред вулиці. Уважно слухаєш, але не розумієш – тобі начебто щось говорять, але ти не чуєш. Стан відчаю передує прориву. Коли тебе не покидає неясне відчуття невпевненості, другу половину літа гадаєш, чи чекає з осені щось краще, а уявлення про світ раптом виявляються симетричними жорстокої дійсності, то це більше не засмучує, скоріше, додає сил.

Існує щось, що більше за тебе, мене, нас. Ось чому я закриваю очі, подумки ставлячи завжди два питання, відповідей на які заздалегідь не знаю: «як довго?» і «як швидко?». Саме тоді спрацьовує безпомилковий інстинкт вибору правильного напряму. І це теж метафізики епізоди.

Слова, що їй не належали

Іноді переслідують слова, що насправді їй не належали, бо були болючі і образливі, сказані у пориві емоцій. Вони були дуже схожими на правду (виглядали точнісінько як вона, звучали так само, дуже її нагадувати), але нею не були. Це слова-цвяхи, сліди від них залишаються як від погано стертого ластиком грифеля, навіть якщо їх потім, вибачаючись, витягнути.

Часом боїться видихнути, бо ще навіть не рано – ще просто не можна. Коли виймати цвяхи і кулі їй набридло, вона зрозуміла: причин, справді вартих сварок – насправді мало. Проблеми лише тоді, коли йде повага: власні установки інша сторона цінує більше за погляди того, з ким був намір провести усе життя. Про все інше можна домовитися.

У протилежному випадку – усе буде зруйновано і на пожежею випалений голий простір перетворено. Твоїми ж руками, точніше словами, а вони ще довго будуть битися як спіймані на гачок риби, задихаючись і помираючи, роблячи тебе тендітною і слабкою, висушеною і спустошеною. Хоча залишиться для відчайдушного і марного танцю місце – танго по лезах наодинці, бо усе, що залишиться – твій голос і сонце у чужому віконці.

І буде здаватися, що світ перестане обертатися і кораблі загубляться в морі, але потім серед гучного гаміру вулиці ти навчишся іншій крайності – уникати слів взагалі – як досвідчені моряки обходять морські камені, майже торкаючись їх поверхні. Залишиш усе при собі, бо на тому березі – твої думки як зайві речі, з якими незрозуміло, що робити. Тому ти боятимешся опинитися у ситуації, коли: «Я тебе люблю – я тебе теж ні». Від того мовчання чомусь завжди виходить занадто гучним і майже навмисним як шум намистин, що летять на різні боки.

Наша залежність від інших проявляється або у високому рівні соціальної підзвітності, або в глибокій душевній вразливості. І ми або тримаємо себе в рамках пристойності, або ведемо внутрішні монологи, обдумуючи як було б краще парирувати в ранковому діалозі. Тепер, коли вона відчуває, що слова, які їй не належать, уже майже на язиці – розпускає їх, смикаючи за кінці, бо так до почуття образи не приплітається ще й почуття провини, бо ніякого сенсу дитячим від хвилювання голосом бити за нанесений у відповідь удар старою доброю недовірою.

Краще обережно переходити на ти, витягуючи звуки з тиші, ніби з дорожньої сумки сувеніри заморської краси. Усі дванадцять присяжних у

1 ... 29 30 31 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танці у напівтемряві кімнати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танці у напівтемряві кімнати"