Читати книгу - "За браком доказів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я завважив, як нервово йорзає поруч зі мною Карла. Я знав, що їй не терпиться висловитися, бо ж вона дослідила хронологію дій поліції, але я постановив собі з цим зачекати, доки викличуть давати свідчення поліцейських, які першими прибули на місце злочину. Тому проігнорував її нетерплячку і змінив тему.
— Мене цікавить ще й інше. Як убивця потрапив до будинку? Чи було знайдено в Саннторві сліди проникнення зі зломом?
— Ні, злому не було.
— Родину повідомили про втечу Маґнуса?
— Так, телефоном.
— І застерегли, що він, мабуть, прямує додому?
— Так! Їм суворо наказали замкнути всі двері й не виходити з дому, доки не прибуде поліція, — з притиском відповів Маркюссен.
— Тоді я повторю запитання: Як убивця проник у будинок?
Маркюссен на мить затнувся.
— Маю припущення.
— Хотілось би почути.
— Отже… Хоч Сіверта Саннторва підстрелили, він зумів знайти в собі сили завдати підсудному удару сокирою. Так?
— Схоже на те.
— Того вечора було холодно. Я припускаю, що Сіверт Саннторв пішов до дровітні по дрова, не зачинивши за собою дверей. Міг думати, що має достатньо часу. Гадаю, він почув стрілянину в будинку й кинувся туди з сокирою в руках.
— Цілком можливо, — погодився я. — Але, як я вже казав, це всього лиш припущення. Я дуже сумніваюся, що ми коли-небудь дізнаємося правду.
— Зрозуміло.
— Якщо він її не розкаже, — додав Маркюссен.
Я не втримався, озирнувся на свого підзахисного. Маґнус Саннторв сидів, втупившись у якусь невидиму точку поперед себе. Мені здалося, що на його губах майнула легенька усмішечка.
Розділ 23Слідчого з Кріпоса звали Айвінн С. Гансен, він більше був схожий на бухгалтера, а не досліджувача місця злочину — з начесаним на лисину волоссям, у великих рогових окулярах. Його викликали з Осло, бо він, як ніхто інший, умів відчитати й проаналізувати сліди на місці злочину. Фахівця такого рівня і компетенції у поліційному окрузі Гордаланна не було.
— На мою думку, пані Саннторв убили першою, — почав він.
— На чому ґрунтується ваше твердження? — поцікавилася Ґабріеллє.
— Я поясню… Можна показати фото? — звернувся експерт до Маркюсенна, якому, вочевидь, була доручена демонстрація фотоматеріалів.
На стіні, за спиною прокурора, засвітився великий екран. Я вже бачив ці фото і вкотре зрадів, що мав нагоду до них призвичаїтись.
— Дякую, — кивнув Гансен. — Як бачите, вона сидить у кріслі. Кут траєкторії кулі й бризки крові з вихідного отвору свідчать, що вона сиділа саме так, коли пролунали постріли. Убивця стояв просто перед нею. Ми знайшли незначні сліди пороху, які вказують, що відстань від дула рушниці до жертви була приблизно два метри. Резонно припустити, що жінка, — якщо вона зрозуміла загрозу, — поривалася встати з крісла, щоб допомогти близьким або втекти, — розповідав менторським тоном Гансен.
— А може, її паралізувало страхом? — втрутився я.
— Теж, само собою, можливо, — спокійно відповів експерт.
— Ви матимете нагоду поставити запитання згодом, пане адвокате, — дорікнула Ґабріеллє, огрівши мене сердитим поглядом, і знову обернулася до свідка. — Будь ласка, говоріть далі!
— Як я вже казав, пані Саннторв застрелили першою. Потім убивця пройшов углиб кімнати й застрелив Марі Саннторв.
На екрані з’явилася закривавлена голова Марі.
— Їй вистрелили в потилицю. Розбризкування крові свідчить, що вона стояла, — Гансен витримав театральну паузу, доки одне фото змінилося іншим — віялом краплин крові на стіні. — Чому вона обернулася спиною до вбивці, я не знаю. Імпульсивний порив утекти? Але, як ви бачите, там не було, куди втікати.
Я відчув, як до горла підкотилася нудота. Айвінн С. Гансен завжди давав експертні свідчення, драматизуючи їх понад усяку міру. Чому б просто не викласти сухі факти?
— Сіверт Саннторв загинув, імовірно, останнім.
Гансен подав знак Маркюссенові змінити фото.
— Зрозуміло… — сказала Ґабріеллє. — А хіба не міг Сіверт загинути найпершим?
— Міг, — погодився фахівець з Кріпоса. — Але це малоймовірно. Не забувайте, що він чинив спротив, незважаючи на три кулі в тілі й важку внутрішню кровотечу, від якої, зрештою, і помер. Жодна куля не прошила тіла навиліт, тому нема бризок крові, які могли б точно показати нам, де він стояв, коли в нього стріляли. Але ви, мабуть, чули гіпотезу старшого інспектора Маркюссена про те, що Сіверт Саннторв зайшов у дім знадвору, почувши стрілянину?
— Так, чули.
— Беручи все до уваги, це найімовірніше пояснення картини вбивства. Але мушу наголосити, що хутір Саннторв — дуже хаотичне місце злочину. З цілковитою впевненістю можу сказати лише одне: ніщо з того, що я там побачив, не суперечить гіпотезі старшого інспектора, але чи, справді, усе відбувалося саме так, важко сказати.
Ґабріеллє Соммер задумалася.
— Не вважаю, що це є визначальним у справі, — промовила вона.
Гансен ледь стенув плечима.
— Нічого тут сказати не можу. Моє діло — спробувати відтворити за фізичними слідами картину злочину, а висновки хай роблять інші.
— Звичайно, — погодилася прокурор. — Як ви самі щойно сказали, місце злочину — суцільний залитий кров’ю хаос, однак на підлозі виразно видно сліди ніг. Хотілось би знати, чи вони ідентифіковані.
Гансен погортав стос паперів на столі перед собою.
— Дайте глянути… ми порівняли всі відбитки ніг з наявним у нашому розпорядженні взуттям. Насамперед два чіткі сліди залишив підсудний, Маґнус Саннторв. Є сліди Сіверта Саннторва, він був озутий в шляпанці з характерною рифленою підошвою. У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За браком доказів», після закриття браузера.