Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Саламандра (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Саламандра (збірник)" автора Стефан Грабінський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 90
Перейти на сторінку:
ще один конфлікт у нашому симбіозі і залучити цікаві вияви, які випливали з цього, як останню ланку в ланцюг своїх дослідів; прагнув випробувати і в цьому напрямку владу, яку мав наді мною.

Я ж довший час обмежувався спогляданням. Жінка спершу не відала про мої нічні візити, допіру вчорашньої ночі, зауваживши мене, сховалася у сусідньому салоні. Але ж не втече від мене! Нині я вже намагався штурмувати зачинені двері, і лише коли вона почала кричати, я, боячись, що збудяться сусіди, пішов, щоби напитися і набратися відваги. Занадто мене роздражнила. Це скінчиться для них фатально. Секс, мій любий, це непередбачуваний елемент. Сьогодні ще повернуся, заволодію Вандою, заберу гроші, а самого задушу, як пса. Якщо нині цього не зроблю, завтра він зі мною поведеться так само.

Договорюючи ці слова, Стахур зірвався зі стільця і виклично дивився вдалину. Був страшний. Гострі білі зуби, мов ікла роз’юшеного вепра, блищали у викривлених пристрастю устах, спітніле волосся спадало в безладі на чоло.

– Маєш рацію, – сказав я, намагаючись зберігати холодний спокій, – я тобі у цьому допоможу.

– Ти?! – кинув на мене погляд, сповнений вдячності. – Дякую! Добрий ти хлопець, – і потиснув мені руку.

– Тож у путь, негайно! Вже пізно – шоста ранку. Можуть нам перешкодити.

Ми вийшли.

Був ясний сонячний ранок. Місто, що вже прокинулося, гомоніло голосами нового життя. У завулках тулилися вицвілі постаті жінок, із шинків нахильцем сунули нічні гості. Якийсь волоцюга широко позіхнув, випроставши затерплі руки і поволікся далі хідником. Дорогою рипіли під купою городини візки перекупниць, розлягався важкий стукіт міських фургонів.

У повітрі снувалися вранішні дими фабрик, затуляючи час до часу червоний круг сонця над костелом. Бадьоре тремтіння світанку стрясало тіла, розливаючи в атмосфері міцний запах озону.

Стахур ішов у поспіху, нервово, кидаючи щохвилини погляд на годинник. Я мовчки тримав із ним крок. Близько сьомої ми входили в браму. Щастя, що на сходах нікого не було. Стахур відчинив кабінет, пропустив мене, замкнув за собою двері в коридор і, не затримуючись ані секунди в робітні, провів мене до спальні.

Серце стукало в мені, як молот, хвиля крові вдарила в голову. У кімнаті ми застали лише сплячого професора, пані Ванди не було – мабуть, втомлена пригодами минулої ночі, ще не прокинулася.

Стахур, втупивши хижий погляд у сплячого, вказав на нього рухом руки:

– Дивися, це той! Задушу його, як пса!

І вже рушив до ліжка з простягнутими перед собою руками, коли я раптом витягнув із кишені браунінґ й одночасно, хапаючи його за груди, вигукнув:

– Ані кроку далі!

Стахур шарпнувся, але наставлений просто в груди ствол револьвера заспокоїв його.

– Га! – видушив крізь зуби. – Хто ти, підлий зраднику?!

Я назвав своє справжнє прізвище.

На звук імені Стахур втупив у мене уважний погляд і раптом зрозумів.

– Негіднику, падлюко, пане докторе! – засичав він в оскаженінні. – Ще один експериментатор! Того ж гнилого штибу, що й той у ліжку, його учень! Пусти мене, бо нароблю крику!

– Даремно погрожуєш – тепер і так без скандалу не обійдеться.

– Пусти мене заради всіх святих! – простогнав він, змінюючи тон. – Коли прокинеться, вб’є мене!

– Будь спокійний. Не можу допустити злочину. Мусимо чекати.

Коли я договорював ці слова, двері салону розчинилися, і на порозі зі зброєю в руці стала бліда, мов стіна, пані Ванда.

– Прошу нічого не боятися, – заспокоїв я її. – Він у мене в руках. Зачекаймо до восьмої.

Професорова сіла у крісло біля ліжка, з неспокоєм поглядаючи то на нас, то на чоловіка, то на годинник. Так ми мовчки перечекали три чверті години, довгі, мов століття. В міру того, як стрілки наближалися до фатальної години, неспокій Стахура зростав, переходячи у розпач. Благав відпустити його. Я був змушений заспокоювати його, запевняючи, що в моїй присутності йому нічого не загрожує. Але конфронтацію щодо третьої особи я уважав за необхідну до остаточного вирішення справи. Попри це Стахур намагався кілька разів видерти з моїх рук зброю, але марно.

За п’ять хвилин перед восьмою розпач нещасного сягнув піку – виглядав, як божевільний. Нерухомо втуплені в циферблат очі стежили за рухом стрілки, зчепленими руками він судомно вигинав пальці. Раптом завмер, білки очей пішли вгору, і безвладною масою, вихопившись із моїх рук, він заточився на підлогу.

Дзиґарі пробили восьму.

Почулося тихе полегшене зітхання з уст пані Ванди:

– Заснув.

Але тієї ж миті тремт життя струснув тілом професора, і, підводячись із ліжка, він почав протирати рукою чоло і очі. Раптом, скинувши рештки сну, зорієнтувався. Притомно подивився на нас, на волоцюгу, що трупом лежав на килимі, і мерщій пригадав собі все. Рішення, швидке, немов блискавка, майнуло в сірих бистрих очах. Одним стрибком опинився біля дружини, підняв опущений нею на підлогу револьвер і перш, ніж я встиг перешкодити, вистрілив у Стахура. Постріл був влучний – розтрощив йому черепа. Сплячий не ворухнувся.

Та сам професор Челява вхопився рукою за чоло, притискаючи її в місці, яке відповідало рані вбитого. Через деякий час опустив руку і, дивлячись на тремтячу, мов тростина, дружину, прошепотів:

– Реактивна дія.

І вказав рукою на круглу червону пляму на чолі, ніби слід від сильного удару. Через хвилину знову звернувся до дружини:

– Вийди звідси, Вандо, вигляд трупа погано на тебе діє. Я не вчинив злочину – маю право розпорядитися цим тілом на власний розсуд.

Професорова вийшла.

Тоді Челява наблизився до мене:

– Пане докторе! Дякую за допомогу й порятунок. Проблему мого життя розв’язано. Прошу Вас бути свідком у цій справі. Мусимо негайно доповісти властям й усунути трупа.

І подивився на мертвого Стахура дивним, загадковим поглядом.

Дивився і я, пройнятий жахом і здивуванням. Несподівано почув якийсь глибокий, всеохоплюючий біль: шкода мені стало цього злидаря, цього геніального дідька, людини нічного мороку і злочину, трагічної іграшки життя.

І, вклонившись, я мовчки відійшов.

Через два тижні після цього випадку на лаву обвинувачених суду в П. сів проф. д-р С. В. Челява – за звинуваченням у вбивстві. Після проведеного слідства і заслуховування свідків підсудного звільнили двадцятьма трьома голосами проти трьох від вини і кари.

Двома роками пізніше Лондонське наукове товариство видало твір проф. С. В. Челяви під назвою «The Soul and the Body or The Hіstory of a Man wіth Two Bodіes. The Рrobleme of My Lіfe» («Душа і тіло, або Історія людини з двома тілами. Проблема мого життя»). До тексту автор долучив два портрети: свій і брата Стахура.

ЦАРИНА

[15]

Збігло вже дванадцять літ відтоді, як Вжесьмян остаточно покинув писати. Як уклав у 1900-му четвертий том своїх оригінальних і химерних поезій, так і

1 ... 29 30 31 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Саламандра (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Саламандра (збірник)"