Читати книгу - "Саламандра (збірник)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я ж довший час обмежувався спогляданням. Жінка спершу не відала про мої нічні візити, допіру вчорашньої ночі, зауваживши мене, сховалася у сусідньому салоні. Але ж не втече від мене! Нині я вже намагався штурмувати зачинені двері, і лише коли вона почала кричати, я, боячись, що збудяться сусіди, пішов, щоби напитися і набратися відваги. Занадто мене роздражнила. Це скінчиться для них фатально. Секс, мій любий, це непередбачуваний елемент. Сьогодні ще повернуся, заволодію Вандою, заберу гроші, а самого задушу, як пса. Якщо нині цього не зроблю, завтра він зі мною поведеться так само.
Договорюючи ці слова, Стахур зірвався зі стільця і виклично дивився вдалину. Був страшний. Гострі білі зуби, мов ікла роз’юшеного вепра, блищали у викривлених пристрастю устах, спітніле волосся спадало в безладі на чоло.
– Маєш рацію, – сказав я, намагаючись зберігати холодний спокій, – я тобі у цьому допоможу.
– Ти?! – кинув на мене погляд, сповнений вдячності. – Дякую! Добрий ти хлопець, – і потиснув мені руку.
– Тож у путь, негайно! Вже пізно – шоста ранку. Можуть нам перешкодити.
Ми вийшли.
Був ясний сонячний ранок. Місто, що вже прокинулося, гомоніло голосами нового життя. У завулках тулилися вицвілі постаті жінок, із шинків нахильцем сунули нічні гості. Якийсь волоцюга широко позіхнув, випроставши затерплі руки і поволікся далі хідником. Дорогою рипіли під купою городини візки перекупниць, розлягався важкий стукіт міських фургонів.
У повітрі снувалися вранішні дими фабрик, затуляючи час до часу червоний круг сонця над костелом. Бадьоре тремтіння світанку стрясало тіла, розливаючи в атмосфері міцний запах озону.
Стахур ішов у поспіху, нервово, кидаючи щохвилини погляд на годинник. Я мовчки тримав із ним крок. Близько сьомої ми входили в браму. Щастя, що на сходах нікого не було. Стахур відчинив кабінет, пропустив мене, замкнув за собою двері в коридор і, не затримуючись ані секунди в робітні, провів мене до спальні.
Серце стукало в мені, як молот, хвиля крові вдарила в голову. У кімнаті ми застали лише сплячого професора, пані Ванди не було – мабуть, втомлена пригодами минулої ночі, ще не прокинулася.
Стахур, втупивши хижий погляд у сплячого, вказав на нього рухом руки:
– Дивися, це той! Задушу його, як пса!
І вже рушив до ліжка з простягнутими перед собою руками, коли я раптом витягнув із кишені браунінґ й одночасно, хапаючи його за груди, вигукнув:
– Ані кроку далі!
Стахур шарпнувся, але наставлений просто в груди ствол револьвера заспокоїв його.
– Га! – видушив крізь зуби. – Хто ти, підлий зраднику?!
Я назвав своє справжнє прізвище.
На звук імені Стахур втупив у мене уважний погляд і раптом зрозумів.
– Негіднику, падлюко, пане докторе! – засичав він в оскаженінні. – Ще один експериментатор! Того ж гнилого штибу, що й той у ліжку, його учень! Пусти мене, бо нароблю крику!
– Даремно погрожуєш – тепер і так без скандалу не обійдеться.
– Пусти мене заради всіх святих! – простогнав він, змінюючи тон. – Коли прокинеться, вб’є мене!
– Будь спокійний. Не можу допустити злочину. Мусимо чекати.
Коли я договорював ці слова, двері салону розчинилися, і на порозі зі зброєю в руці стала бліда, мов стіна, пані Ванда.
– Прошу нічого не боятися, – заспокоїв я її. – Він у мене в руках. Зачекаймо до восьмої.
Професорова сіла у крісло біля ліжка, з неспокоєм поглядаючи то на нас, то на чоловіка, то на годинник. Так ми мовчки перечекали три чверті години, довгі, мов століття. В міру того, як стрілки наближалися до фатальної години, неспокій Стахура зростав, переходячи у розпач. Благав відпустити його. Я був змушений заспокоювати його, запевняючи, що в моїй присутності йому нічого не загрожує. Але конфронтацію щодо третьої особи я уважав за необхідну до остаточного вирішення справи. Попри це Стахур намагався кілька разів видерти з моїх рук зброю, але марно.
За п’ять хвилин перед восьмою розпач нещасного сягнув піку – виглядав, як божевільний. Нерухомо втуплені в циферблат очі стежили за рухом стрілки, зчепленими руками він судомно вигинав пальці. Раптом завмер, білки очей пішли вгору, і безвладною масою, вихопившись із моїх рук, він заточився на підлогу.
Дзиґарі пробили восьму.
Почулося тихе полегшене зітхання з уст пані Ванди:
– Заснув.
Але тієї ж миті тремт життя струснув тілом професора, і, підводячись із ліжка, він почав протирати рукою чоло і очі. Раптом, скинувши рештки сну, зорієнтувався. Притомно подивився на нас, на волоцюгу, що трупом лежав на килимі, і мерщій пригадав собі все. Рішення, швидке, немов блискавка, майнуло в сірих бистрих очах. Одним стрибком опинився біля дружини, підняв опущений нею на підлогу револьвер і перш, ніж я встиг перешкодити, вистрілив у Стахура. Постріл був влучний – розтрощив йому черепа. Сплячий не ворухнувся.
Та сам професор Челява вхопився рукою за чоло, притискаючи її в місці, яке відповідало рані вбитого. Через деякий час опустив руку і, дивлячись на тремтячу, мов тростина, дружину, прошепотів:
– Реактивна дія.
І вказав рукою на круглу червону пляму на чолі, ніби слід від сильного удару. Через хвилину знову звернувся до дружини:
– Вийди звідси, Вандо, вигляд трупа погано на тебе діє. Я не вчинив злочину – маю право розпорядитися цим тілом на власний розсуд.
Професорова вийшла.
Тоді Челява наблизився до мене:
– Пане докторе! Дякую за допомогу й порятунок. Проблему мого життя розв’язано. Прошу Вас бути свідком у цій справі. Мусимо негайно доповісти властям й усунути трупа.
І подивився на мертвого Стахура дивним, загадковим поглядом.
Дивився і я, пройнятий жахом і здивуванням. Несподівано почув якийсь глибокий, всеохоплюючий біль: шкода мені стало цього злидаря, цього геніального дідька, людини нічного мороку і злочину, трагічної іграшки життя.
І, вклонившись, я мовчки відійшов.
Через два тижні після цього випадку на лаву обвинувачених суду в П. сів проф. д-р С. В. Челява – за звинуваченням у вбивстві. Після проведеного слідства і заслуховування свідків підсудного звільнили двадцятьма трьома голосами проти трьох від вини і кари.
Двома роками пізніше Лондонське наукове товариство видало твір проф. С. В. Челяви під назвою «The Soul and the Body or The Hіstory of a Man wіth Two Bodіes. The Рrobleme of My Lіfe» («Душа і тіло, або Історія людини з двома тілами. Проблема мого життя»). До тексту автор долучив два портрети: свій і брата Стахура.
ЦАРИНА
[15]
Збігло вже дванадцять літ відтоді, як Вжесьмян остаточно покинув писати. Як уклав у 1900-му четвертий том своїх оригінальних і химерних поезій, так і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Саламандра (збірник)», після закриття браузера.