Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ ворона. Доля отамана 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ворона. Доля отамана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ ворона. Доля отамана" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 100
Перейти на сторінку:
Україні. У ній йшлося про те, щоб терміново вивозили хліб. Дядько Іван не шукав у кишені невеличкий клаптик паперу, на якому переписав усе дослівно – не виправдовувався, що він не бреше, не заспокоював усіх і навіть до каганця не нахилявся, аби прочитати, бо вже ешелони з хлібом потяглися в Росію.

– Раді Бога, прінімайтє наіболєє енєргічниє і рєволюціонниє мєри для атправкі хлєба, хлєба, хлєба! Пітєр может скончаться. Форміруйтє спєциальниє паєзда і атряди. Праважайтє паєзда і саабщайте єжеднєвно. Лєнін, – вивчивши напам’ять, він говорив, як по писаному.

– Ой-йой! Позабирають і в нас усе чисто, навіть те, що на зиму в землю закопали, – цього разу баба Палажка дивилася на нього переляканими очима. – Тільки такі, як той Сіверс, і там знайдуть.

Після тієї телеграми вони довго сиділи мовчки, навіть ніхто не ворушився. Так і до дверей рушили. І лише баба Палажка, перехрестившись перед образами, промовила: «Господи! Невже кінець світу прийшов?»

З того часу вони не бігали по хатах, без великої потреби навіть на вулицю боялися вийти, аби не повернутися в порожню хату. Хоч і нема що в ній брати, усе ж стерегли своє від грабіжників. «Куди не піди – скрізь п’яні люди. Кажуть, в Ізюмі та Харкові теж такі вештаються. І де вони понабиралися? – думають, що це Сіверс своїх людей тут залишив. Чули, що й на військових нападають – роздягають, убивають, тому й чути стрілянину щоночі. – Мабуть, зараз скрізь так», – скажуть та все дивуються. Пригадали почуте й про Полтаву, яка довше трималася, усе-таки далі від Росії. Тепер і там не можуть припинити свавілля п’яного натовпу, який громить винні склади та магазини. Не можуть повірити, що й свої селяни до того долучаються – по дармову горілку за двадцять верст возами їдуть. «Чи зібралися наздогнати згаяний час? Усе ж не пили з чотирнадцятого року», – думали, що добралися до причини.

5

Зачинивши за ними двері, Настя задмухала каганця і сіла біля вікна – виглядала Оксану. Про синів вирішила більше не думати – уже що буде. Не відболіла душа й досі, бо вона знову на них розсердилась – і цього разу не сказали матері правду. «Я місця собі не знаходила, намагалася хоч від когось дізнатися, чи хоч живі, а вони мовчки в різні боки подалися – один у Київ на Всеукраїнський з’їзд Рад, а другий у Харків, на свій з’їзд Рад; тільки Григорій – аби підтримати владу Центральної Ради, а Аким – щоб Україна стала республікою більшовицької Росії.

– Оце таке, Насте, зійшлося у твою хату, – проказала сама собі. – Добре тобі, Мусію, що ти не дожив до цього часу, – ледь розгледіла в напівтемряві його фотокартку з чорною стрічкою, яку до річниці прибирати зі столу не збиралася. – Дивно тільки: не встигла тебе поховати, як таке почалося, що й досі вибратися з нього не можу. Що ж тепер переможе? За чиїми правилами житимемо – за українськими демократичними, як Гриць каже, чи за п’яними більшовицькими, про що Аким і зараз сказати не може? А чи захистить нас та Центральна Рада, де інтелігенти видають гарні Універсали, чи в крові потопить той більшовицький Совєт Народних Комісарів? Але то в Києві та в Харкові, а тут наші Ради вже завтра повинні визнати владу більшовиків, інакше їх розженуть і проведуть перевибори по-своєму, аби там сиділи самі „таваріщі бальшевікі“. А вони вже навчилися таке робити, – вона довго хитала головою, не завжди розуміючи: чому ж так? – Виходить, це ти, Акиме, залишиш Григорія без роботи? І що йому тепер? Знову шити одяг? Зі своїми чотирма Георгіями йти до когось у найми? – аж погано їй стало. А поглянувши на все по-іншому, голосно вигукнула: – То про які найми мова?! За кожен Георгіївський хрест він має отримувати чималі гроші: за ІV ступінь – 36 рублів, за ІІІ – 60, за ІІ – 96, а за І – 120. Правда, платити обіцяли ті, яких уже немає при владі – цар та його міністри, тож, мабуть, не бачити нам тих грошей, як своїх вух. Коли геть порожня державна казна, нехай би хоч за один гроші давали, і то нам була б допомога. Он дядько Іван на важкій роботі, але більше двохсот рублів на руки не отримує, а ми б, удома сидячи… – від таких думок вона аж повеселішала. – Повинні героям давати зароблене, інакше й бути не може, – навіть полегшено зітхнула. – Годувальник ти мій! – поглядала на Грицеву фотокартку. – Двадцять перший рік іде, а він такі гроші отримуватиме! – від того аж голова її паморочилась. – Усіх дітей я виростила, усіх любила однаково, але яка велика різниця між ними вийшла! – і лише вона знала, про що говорить. – Усе ж доньку, мабуть, найбільше пестила, ще б пак: майбутня материна помічниця. І гадки не було, що з нею буде якийсь клопіт. І де вона? Тільки зайде в хату, так і всиплю, як годиться. Просилася на годину, а скоро опівніч настане, – Настя вже вкотре придивлялася до годинника, що висів на стіні. – Діти, діти, – хитала головою. – За день наробишся, а вони й уночі відпочити тобі не дадуть».

І як її не морило до сну, з усієї сили опиралася. Навіть не знає, в яку мить він почав замотувати її у щось біле й холодне та намагався покласти поряд із Мусієм, поки не з’явився Григорій зі своєю гострою шаблею. Не встигло й лезо зблиснути, як усе куди й ділося. Прокинулася Настя з таким відчуттям, що з того білого й холодного створилася червона потвора, яка стояла за вікном і реготала. «І до чого це таке привиділось? – намагалася розгадати. – Одне розумію: не до добра». Остаточно прийшла до тями, коли зарипіли двері.

– Брехун твій жених, брехун і гуляка, – накинулась на доньку. – Не закінчив навіть наших курсів для військових, був відрахований за порушення дисципліни, – переказувала все, як доповів їй сусід Петро. – Бідняк із забитого села, яке неподалік від Калуги. Батько в Москві чоботи шив, але сім’ї й копійки не перепадало – усе пропивав. Додому рябка притяг[2], коли зовсім без роботи залишився. Але й тоді нікому не давав мирно жити, бо його кулаки всіх діставали. Таке й

1 ... 29 30 31 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ворона. Доля отамана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ворона. Доля отамана"