Читати книгу - "Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти"

Договір оренди може бути розірваний за взаємною згодою сторін, за рішенням суду в разі невиконання обов'язків, прийнятих на себе стороною в договорі.

Аграрні товаровиробники усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що мають статус юридичної особи, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, наділені правом звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарським процесуальним кодексом України (статті 10, 11) закріплені положення щодо досудового врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів. Розбіжності, що виникають при укладенні договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. Підприємство, підприємець, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір перевезення, договір про надання послуг зв'язку та договір, заснований на державному замовленні, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які дістали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше ніж через 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також якщо відповідь у встановлений строк, з урахуванням часу поштового обігу, не була одержана, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Чинним Господарським процесуальним кодексом передбачений також порядок як досудового, так і судового розгляду спорів, які виникають з участю аграрних товаровиробників у процесі виконання укладених ними договорів, тобто тих, які вступили в законну силу, але належне їх виконання порушується однією із сторін.

Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

Підприємства і підприємці, що порушили майнові права та законні інтереси інших сільськогосподарських підприємств і підприємців, зобов'язані поновити їх, не чекаючи висунення претензій. Сільськогосподарські підприємства та підприємці, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією, належним чином оформленою, відповідно до ст. 6 ГПК. Порядок і строки розгляду претензії, повідомлення заявника про результати її розгляду та відповідальність за порушення строків розгляду претензії передбачені статтями 7, 8, 9 ГПК.

Якщо сторони в досудовому порядку не врегулюють спір, то сторона, чиї права та законні інтереси порушено, вправі звернутися з позовною заявою до господарського суду для вирішення ним спору по суті відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу.

Перехід до ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями, реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудови аграрного сектора на основі формування приватної та колективної власності, розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм ведення сільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформи викликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарської продукції (продуктів харчування, сировини, рослинного і тваринного продовольства). Такими виробниками є аграрні підприємці, в основному нові їх види і типи, які раніше практиці господарювання в аграрному секторі були невідомі. Це - приватні виробничі формування, селянські (фермерські) господарства, орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства і спільні підприємства, міжгосподарські товариства і об'єднання та ін. Вони виступають носіями суб'єктивних прав та обов'язків і наділені спеціальною правосуб'єктністю. Право-суб'єктність надає правову можливість виробникам аграрного сектора брати участь в агарних правовідносинах, тобто бути їх суб'єктами. Аналіз основних ознак правосуб'єктності підприємців АПК дозволяє дати таке визначення поняття учасників аграрних правовідносин — суб'єктів аграрного права.

Суб'єкти аграрного права — це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження.

Виробників сільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає «підприємствами» і «підприємцями». В умовах ринкової економіки вони можуть бути засновані на будь-якій формі власності і самостійно вибирати організаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такі основі риси і принципи діяльності:

- основним предметом їх діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарської діяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжний характер;

— основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також інші природні ресурси.

Виробництво сільскогосподарської продукції (крім тваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можна дати таке його визначення.

Аграрне підприємство — це суб'єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло — земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування.

Основна ознака суб'єктів аграрного права, як і суб'єктів інших галузей права (господарського, цивільного та ін.) — наявність відособленого майна. Правовою формою такого відособлення є самостійний баланс, наявність якого дає власнику можливість займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю.

Оскільки суб'єкти (підприємці) аграрних правовідносин засновуються на