Читати книгу - "Містер Мерседес"

восьми годин дзвонитимуть, як скажені, але зателефонувало дуже мало

людей, і, схоже, насправді занепокоєною виявилася тільки Елісон. Це його

не здивувало. Еллі — Журлива Ґас[123] за вдачею — очікувала, що її батько

зразу ж почне все к-бісам губити, щойно йому виповниться п’ятдесят п’ять.

Ходжес тоді подзвонив Джерому, попрохавши того допомогти, і Джером йому

пояснив, що він став жертвою фішингу.

— Здебільшого люди, які виловлюють вашу адресу, просто потім намагаються

продати вам «Віагру» або підробки коштовних речей, але й з такого типу

фокусами я був зустрічався. Подібне трапилося з моїм викладачем екології, і йому потім довелося сплатити різним людям майже тисячу доларів. Звісно, це було в старі часи, до того, як люди додумалися…

— «Старі часи» — це коли саме, Джероме?

Джером знизав плечима:

— Роки два-три тому. Зараз новий світ надворі, містере Ходжес. Ви ще

радійте, що той фішермен не запустив вам якогось вірусу, котрий зжер би

всі ваші файли і застосунки.

— Небагато б я втратив, — сказав тоді Ходжес. — Я здебільшого лише ковзаю

у мережі. Хоча за комп’ютерним пасьянсом я б дійсно шкодував. Коли я

виграю, там звучить «Знов повертаються щасливі дні»[124].

Джером подарував йому свій патентований погляд «я-надто-делікатний-щоб-

назвати-вас-довбнем»:

— А як щодо ваших податкових декларацій? Минулого року я допомагав вам їх

заповнювати в мережі. Ви бажаєте, щоб хтось дізнався, скільки ви платите

Цукровому Татусеві[125]? Окрім мене, я маю на увазі.

Ходжес визнав, що цього йому б не хотілося.

Таким же дивним (і чомусь доволі чарівливим) педагогічним голосом, який, здається, завжди набирають розумні юнаки, коли намагаються напоумлювати

розгублених старих, Джером продовжив:

— Ваш комп’ютер — це не просто новий різновид телевізора. Викиньте таке

уявлення собі з голови. Кожного разу, як ви його вмикаєте, ви відчиняєте

вікно у ваше життя. Якщо хтось захоче в нього зазирнути, то варто про це

знати.

Усе це пропливає в його голові, поки він дивиться на цю блакитну

парасольку і дощ, що безкінечно падає. І дещо інше пропливає також, дещо

з його копівської частини розуму, яка було спала, але зараз цілком

пробудилася.

Можливо, Містер Мерседес бажає побалакати. З іншого боку, можливо, насправді він хоче зазирнути у те вікно, про яке казав тоді Джером.

Замість того, щоб клікнути на ПОЧНІТЬ ЗАРАЗ ЗВІДСИ!, Ходжес виходить з

цього сайту, хапає телефон і натискає кнопку виклику одного з тих

небагатьох номерів, що є в нього в швидкісному наборі. Відповідає мати

Джерома, і після короткого обміну люб’язностями передає слухавку особисто

містерові Діля Для Курваля.

Говорячи найжахливішим, на який він лишень здатен, діалектом

«ебоніки»[126], Ходжес каже:

— Геле, земельо, ти строїш тамки оті сучьки? Они заробляют? Ти атвічаїш?

— О, привіт, містере Ходжес. Так, у мене все гаразд.

— Браза, тобі в натурі не по кайфу шо я говору так тобі в гудок, нє?

— Ну…

Джером у щирому замішанні, і Ходжес вирішує змилуватись над ним:

— Галявина має чудовезний вигляд.

— Ох. Господи. Дякую. Можу я ще щось для вас зробити?

— Мабуть, що так. Мені цікаво, чи не міг би ти завітати завтра після

занять? Справа в комп’ютері.

— Звичайно. А що там тепер за проблема?

— Мені б не хотілося обговорювати це по телефону, — каже Ходжес, — але

тебе це може зацікавити. О четвертій годині, гаразд?

— Годиться.

— Добре. Зроби мені ласку, залиш удома Тайрона Екстазного Кайфа з його

наркожаргоном[127].

— Гаразд, містере Ходжес, буде зроблено.

— Коли ти вже зберешся попуститися, щоб звертатися до мене просто Білл?

Від «містера Ходжеса» я почуваюся твоїм викладачем історії Америки.

— Може, коли закінчу середню школу, — відповідає Джером, і то дуже

серйозно.

— Ну, ти ж чудово знаєш, що можеш це зробити в будь-який час, коли тобі

схочеться.

Джером регоче. У цього хлопця щедрий, щирий сміх. У Ходжеса завжди

піднімається настрій, коли він його чує.

Він сидить перед комп’ютерним столом у комірчині, що слугує йому

кабінетом, барабанить пальцями, думає. Йому доходить, що він майже не

буває у цій кімнатці вечорами. Якщо він прокидається о другій ночі й не в

змозі знову заснути, тоді так. Він іде сюди і, перш ніж повернутися назад

до ліжка, десь з годину грає в пасьянс. Проте найбільше часу він

проводить, сидячи у кріслі «Лей-Зі-Бой» між сьомою вечора і північчю, дивиться старі кінофільми по «Ей-Ем-Сі» або «Ті-Ем-Сі»[128], напихаючи

собі пику цукрами та жирами.

Він знову хапає телефон, набирає Довідкову службу і питається в робота на

іншому кінці, чи мають вони номер Джанель Паттерсон. Він не покладає на

це великих надій; тепер, коли вона стала Жінкою, Що Коштує Сім Мільйонів

Доларів, а на додаток ще й недавно розлучена, сестра місіс Трелоні, либонь, має номер, який не зафіксовано в загальнодоступному реєстрі.

Проте робот викашлює номер. Ходжес так сильно здивований, що йому

доводиться шукати олівець, а потім натискати 2 для повтору. Він знову

барабанить пальцями, міркуючи, яким чином краще до неї звернутися. Це, ймовірно, нічого не дасть, але таким би був його наступний крок, якби він

усе ще перебував у копах. Оскільки ж він більше не коп, це потребує

деякої додаткової поліровки.

Його самого дивує, з яким завзяттям він реагує на отриманий виклик.

5

Дорогою додому Брейді заздалегідь телефонує до піцерії «У Семмі» і

забирає там маленький пиріг із грибами й пепероні[129]. Якби він вірив, що його мати з’їсть бодай маленький шматочок, то взяв би більший, але він

знає, як це буде.

Можливо, якби воно було з пепероні й «Поповим»[130], думає він. Якби в

них продавалася така піца, він мусив би, проминаючи середній розмір, відразу брати найбільшу.

У північному районі міста Норт Сайді стоять типові доми. Побудовано їх

між Кореєю та В’єтнамом[131], що означає — вони однаковісінькі й уже

сходять на лайно. Перед більшістю з них все ще видно пластмасові іграшки

на забур’янених моріжках, хоча зараз уже майже повна темрява. Хартсфілдам

належить будинок № 49 на В’язовій вулиці, де не ростуть в’язи, та, мабуть, ніколи й не росли. Просто всі вулиці в цьому районі міста, цілком

заслужено відомому як Нортфілд[132], мають назви різних дерев.

Брейді зупиняє свою машину поза матусиною іржавою виваркою «Хонда», якій

потрібна нова вихлопна система, нові контакти, нові свічки запалювання.

Не кажучи вже про наліпку-техталон.

«Нехай сама з цим розбирається», — думає Брейді, але ж