Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Фосфорна квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фосфорна квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фосфорна квітка" автора Еберхард Паніц. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 39
Перейти на сторінку:
його конторі, мені звеліли оглянути вашу майстерню. Я не мала б цього казати, але він сам привіз мене сюди автомобілем… Мені тут справді дуже сподобалося… Я зовсім не вмію прикидатися… Мені тут справді дуже сподобалося… Я зовсім не вмію прикидатися…

Усі спантеличено перезирнулися, й, ніби порятунок, сприйняли слова молочника, що почулися знизу, від входу:

— Півтора літра, як завжди! У вас є напоготові порожні пляшки, маестро?

— Звичайно, є! — відповів Цахаріас і, обнявши дівчину, попрощався з нею. Пляшки зацокотіли, кожен з тих, що лишилися, випив склянку молока.

— Це найкраще після таких оргій, — сказав художник, а тоді всі разом із Сарою поїхали до будинку старого Валентінера, де вже чекав аукціоніст, обмацуючи картини, маски й меблі: мільйонний спадок.


30

Опис майна молодий нотаріус Міхаель Тім провадив дуже хвацько. Він був знайомий не лише з Сарою, дуже добре знала його й Маргрет. Нумерувалося й оцінювалось усе: кожна скульптура й мініатюрка, кожна картинка й фарфорова тарілочка. Колекція, яку старий з любов'ю збирав усе життя, перетворилася на окремі коштовності, які треба було продати з молотка. Нотаріус умовляв Маргрет і Вундервальда негайно вирішити, що б вони хотіли взяти з цих коштовностей. Бо за кілька днів, мовляв, відбудеться аукціон, після якого все перетвориться на гроші.

— До того ж після відрахування різних податків і комісійних зборів лишається ледве половина вартості.

— Свинство, — вилаявся Вундервальд і сів у залі, не беручи участі в огляді будинку, до якого пан Тім намагався залучити його та обох жінок.

— Скажи чесно, якої ти думки про картину, про мою «Мону Лізу»? — запитав художник в Едвардса. — Чи вважав ти мене ще здатним на такі речі?

— А чому ж. Я лише не припускав, що у цій дівчині криється Мона Ліза.

— Її звати Ліза, все інше можна домалювати.

— Ти, зрештою, це й зробив, — усміхнувсь Едвардс. — Хай буде, що буде, лише маєш бути трохи обережнішим, коли відчиняєш двері. Не кожен приходить до тебе з добрими намірами.

— З моїх кишень нічого не візьмеш, вони порожні, — весело відповів художник і додав, що та білява дівчина виявилася дуже настирливою. — Нізащо не хотіла йти додому, хоча я був стомлений, як пес. Чи не були ми з нею в якійсь корчмі? — запитав він, наморщивши лоба, нічого не пам'ятаючи. — В усякому разі, коли я трохи задрімав, то вона лазила на горище й до підвалу, щоб оглянути мої праці, тобто, багатство. Ну, звичайно, я притяг її назад за волосся, роздяг догола й намалював.

Едвардс вирячився на нього:

— Вона сходила до підвалу? Тепер ти, мабуть, здогадався, для чого її підіслав до тебе Бланк?

— Дурниці!

Вундервальд нетерпляче відмахнувся й запалив люльку. Пускаючи перед себе кільця диму, він сказав, ніби добрий батько про свою важку дитину:

— Якби її до мене підіслав сам диявол, я все одно б її намалював: такою, як вона є насправді. Жінка, яка так лягає, продати не може.

Він устав й дмухнув довкола себе димом.

— Ти, добродію, мусиш врочисто пообіцяти: коли завариться каша — заховаєш цю картину в безпечне місце. Вона не для гієн. Ні для Гуггенгайма, ні для Рокфеллера, ні для всього цього наброду! Візьми її на Іск'ю. Але не забудь узяти з собою й Маргрет.

П'ять чи шість незнайомців, незважаючи на протести Тіма, вдерлися до будинку, аби не проґавити чогось із неповторної здобичі. Серед них був і китаєць із гострою борідкою, який видавсь Едвардсові знайомим.

— How are you, Sir?[21] — променіючи радістю, вигукнув він, побачивши Едвардса. — Ви ж друг містера Ашфільда із Сан-Франціско? В нас із вами часом не було якихось ділових контактів?

— Sorry[22], — спантеличився Едвардс. — Я ніколи не втручався в ділові справи Ашфільда.

— Але він мені вас рекомендував, — заявив чоловічок з гострою борідкою й кивнув на маски в коридорі, які випросила собі Сара.

— Чи не могли б ви сказати їй за мене добре слово? Я б це оцінив належним чином й був би вам дуже вдячний. Наприклад, міг би надати у ваше розпорядження свій літак.

Едвардс покрутив головою, а Вундервальд, бормочучи собі під ніс: «Маски, маски, самі маски!», відійшов геть. Але тут уже, ніби з-під землі, виріс Гінцпетер з кількома поліцаями, які відвели китайця вбік:

— Жалкую, але в мене є ордер на ваш арешт. Ходімте з нами! І не завдавайте нам зайвого клопоту, містере Тенг! — гримнув на нього комісар.

— Це, мабуть, непорозуміння, — відповів самовпевнений чоловічок із борідкою й, діставши з кишені маленький гаманець, розкрив його і показав поліцаєві: —Цього з вас досить?

Хоч Едвардс стояв поблизу й дуже напружив свій зір, розібрати, що то за магічна папірчина, він не зміг.

Комісарові однак вистачило одного погляду.

— Звичайно, це якесь непорозуміння, — сказав він, вибачився й кивнув поліцаям, щоб не чіпали цього чоловіка.

Вундервальд стояв на сходах і несамовито кричав:

— Маски, все — маски, а цей комісар — найстарша маска. Та арештуйте ж, нарешті, вбивцю!

Хитаючись, він піднявся сходами трохи вгору. Коли спіткнувсь і впав, молодий нотаріус допоміг йому звестись на ноги.

— Маєте якісь особливі побажання? — запитав у нього нотаріус і галочкою помітив у списку деякі речі, до яких Вундервальд раптом виявив підкреслену зацікавленість.

— Ось цю картинку, оті обидві, усі скульптури Барлаха й, звичайно, китайські маски, усе з любого мені Близького й Далекого Сходу. Моє серце й двері мого дому для них і досі відкриті.


31

Едвардсові пощастило непомітно вислизнути з Валентінерової вілли й за добру годину до повернення Маргрет приїхати автомобілем додому. Він хотів зателефонувати Ашфільдові, але

1 ... 29 30 31 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фосфорна квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фосфорна квітка"