Читати книгу - "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нічого страшного, принаймні тепер, — заспокоїв Кім Михайлович. — Сон міг настати внаслідок легкого сп'яніння від кисневого голодування — нам же не відомо, який склад суміші для дихання у балонах, — докинув він.
Чанг тричі клацнув кастаньєтами, подаючи сигнали дельфінам. Ті, видно, зрозуміли. Вони відпливли на глибину, але не далеко. А ми відв'язали непритомну макаку й вийшли з нею на берег.
Мавп відкачують так само, як і людей, — в медпунктах пляжів на всіх рятувальних станціях ті правила завжди висять на видноті.
Насамперед утопленику необхідно зробити штучне дихання. Робиться воно так: коліном натискаючи на груди потерпілого, як важілі, піднімають і знову опускають руки. Ще один прийом, з допомогою якого викликають дихання і, отже, повертають мерця до життя — як у дудку, дмуть йому в рот.
— Давай, Заєць, рятуй свою пасажирку, — порадив я.
Альфред підійшов до макаки, поклав її горілиць на коралове кришиво неподалік од води. Руда, намокла й нерухома, вона скидалася на ганчірку, яку чепурухи-господині розстеляють перед порогом домівки, щоб гості витирали ноги.
— Почали! — оголосив він і, охопивши Чао за передні лапи, а коліном натискаючи на діафрагму, заходився робити штучне дихання.
Утоплениця лежала нерухомо, без жодних ознак життя.
— Макаці, мабуть, капут, як і її напарнику Капуту, що не встиг випливти з океанарію, — захекавшись, випалив Заєць.
— А ти спробуй продути їй легені,— запропонував я.
— Слушно, — погодився він. — От тільки гидко доторкатися губами до мавп'ячого рота…
— Заєць, як тобі не соромно! — кинув Кім Михайлович. — Це ж твій, хоч і далекий, предок.
— Гаразд, переконали.
І Альфред, пересилюючи огиду, притулив губи до порослого шерстю мавпячого рота.
Дмухнув раз, другий — не виходить.
— Так, либонь, ефективніше.
Він розтулив мавпі рот, просунувши в нього свій язик і губи.
Це був воістину благородний, продиктований любов'ю до нещасної тварини вчинок.
Як тільки Альфред дмухнув, мавпа враз ожила. Вона заворушилась, кліпнувши зморшкуватими повіками. І — чи то а переляку, чи, може, інстинктивно (утопленик, кажуть, хапається за соломинку) — стулила над геологом лапи, ніби лещатами міцно схопивши його тіло. Її щелепи водночас клацнули, і макака боляче, до крові вкусила Альфреда за губи.
Хлопець, як ужалений, одскочив.
— Ах ти ж негідниця! — лютував він.
Чанг сміявся. Лота затулила долонями обличчя — її теж душив сміх. Ми з Кімом Михайловичем від реготу не могли встояти на ногах.
— Маева соа вахіні мпіве![18] — витираючи сльози, мовила дівчина. — Шарман,[19] — ламаною французькою мовою додала вона.
— Шарман, шарман — справді-бо прекрасно! — докинув я, почувши Лотине захоплення.
А дівчина перестала сміятися і, на підтвердження сказаного, підійшла до Зайця й поцілувала його в губи.
Отаке-то! За свій великодушний вчинок він був нагороджений поцілунком прекрасної «дикунки».
Я подумки хотів поставити себе на його місце, помінятися з ним ролями — і не міг: надто дорога ціна за цей, хоч і жагучий, поцілунок.
Макака підвелася з вологого піску. Як собака, коли його кинеш у ставок, струсила із себе воду, сіла.
— Ну що ж, Чао, завдяки Альфреду ти воскресла із мертвих — не забувай цього. — І мавпа жалісно-жалісно запищала…
Ми всі були живі, благополучно вибралися на берег. Та залишатися тут — небезпечно. Адже ті, кого на Голові Дракона не змило водою, сполошилися й забили тривогу. А це означає — погоня неминуча.
Дельфіни лежали серед хвиль неподалік од берега. Альбінос Бамбі, на якому пливли Чанг і я, раз у раз витикався з води, підводив голову, ніби намагався щось нам сказати.
— Ку де мак, чун лой,[20] — сказав Чанг і застукотів кастаньєтами.
Усі три дельфіни водночас випірнули, перевернулися в повітрі і, змахнувши хвостом, майнули у відкрите море.
Лота махала їм рукою, Чанг стояв, засмучений.
Нарешті він тихо мовив:
— Дюн куен той, ка хео трап ой…[21]
Йому, хто в тяжкій неволі, як із братом, подружився з дельфіном, боляче було тепер розлучатися.
— Не забувай мене, білий дельфіне, Біла Пелюстко — Бамбі!
В'єтнамець плакав, не соромлячись сліз.
БУХТА ВРЯТОВАНОЇ МАВПИДесь за пеленою туману сходило сонце. Воно вставало з океану, підпалюючи туман ніби зсередини. Голова Дракона здавалася обвугленою корягою, яку вже не брало навіть багаття.
Скеля маячила від берега на чималій відстані, але примарність її не зникала. Навпаки, звідси, де ми опинилися, ще гостріше відчувалась її зловісна сила.
А що, як вода заллє верхні яруси печери й виникне обвал? Тоді склад із боєприпасами, мабуть, рухне і смертоносне начиння, всі оті торпеди, снаряди, бомби, можуть вибухнути.
Отже, чим швидше і далі відійдемо, тим надійніше.
Бухта, куди нас доставили дельфіни, вклинилася в берег за висунутими далеко в океан мисами. Той, що лежав праворуч, поріс кущистими заростями мангрів та високими, з густими кронами, деревами. Вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.