Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дещо інакше на запитання «Як створювалась УПА?» відповідає Петро Мірчук, «найвизначніший» історіограф ОУН-УПА в своїй книзі «Українська повстанська армія. 1942–1952». 132
П. Мірчук:
І далі:
Отже, перші бойовики УПА борються не з гітлерівцями, а проти радянських і польських партизанів!
А ось «перший бій з німцями». Мірчук вважає напад 7 лютого 1943 р. на казарму шуцман-поліцаїв в містечку Володимирець на Рівенщині якраз таким «першим боєм УПА». Автор, описуючи цю «подію», наводить повідомлення оунівського бюлетеня «Вісті з фронту УПА» (1943, ч. 1): «Наступ» здійснено на сонну казарму, де спали шуцмани-поліцаї «української» поліції, на «козаків» з українськими прізвищами! Якраз, на тих самих, які кількома тижнями пізніше, в березні 1943 р., по команді ОУН-бандерівців та за згодою гестапо із зброєю перейдуть в УПА і стануть їх військовою основою! І треба ж було вбити 7 «козаків» і загубити свойого бойовика, щоб здобути 65 коців! Славетний подвиг в історії УПА!
Цей «героїчний» факт фігурує не тільки в книжці П. Мірчука, але мандрує по інших «писаннях» з історії УПА, як її «перший бій»!
Тут же Мірчук вступає в суперечку з М. Лебедем, який доводить, що сотня Перегійняка — «Коробки» вчинила «героїчний» подвиг як «перша сотня УПА». Висловлюючи свою незгоду з Лебедем, Мірчук тут же собі заперчує, бо наводить уривок з «Вістей» ОУН, де говориться саме про «наступ першої сотні УПА», на чолі з Довбешко — «Коробкою». Починає ж Мірчук історію УПА з жовтня 1942 р., коли, мовляв, зродився «перший відділ УПА» Качинського. Хто ж тоді бреше, історіограф УПА Мірчук, чи керівник ОУН-б та організатор УПА М. Лебедь? Але ж той же Лебедь вважав часом народження УПА весну 1943 року, коли в УПА перейшов шуцманшафт-батальйон Побігущого — Шухевича?
Далі П. Мірчук зазначає:
Досить цікаво П. Мірчук характеризує ті кадри, що становили й поповнювали УПА. Ось його неабиякі «роз'яснення»:
Тут Мірчук, як бачимо, не обійшовся без певної іронії. Однак цілком зрозуміло, хто творив той «національний підйом». Його творили ті, хто ще вчора прислуговували гітлерівцям, а тепер ставали «національно свідомими». Такі «патріоти» і становили основу «національно-визвольних змагань» у час минулої війни.
«Дослідження» П. Мірчука «Українська повстанська армія» рясно пересипана «хроніками», «документами», «летючками», насиченими націоналістичними гаслами й ейфоричними кличами, чи просто безсоромною демагогією.
Зокрема, «хроніки» подають перелік «доблестей» УПА такого типу:
Ось такий характер поданої «хроніки» оуно-упівських акцій. При тому майже всі такі інформації подають в кілька разів більші втрати з боку «ворога», ніж власні. Автор представляє тільки боротьбу упівців з «енкаведистами», не подаючи відомості про численні каральні акції проти населення, які так часто і жорстоко проводила служба безпеки ОУН, залучаючи до багатьох операцій підрозділи УПА та місцевої боївки.
Зате з боку НКВС — НКВД мають подібні, але зворотні тенденції. Ось одна із них: «В резульаті військової операції, проведеної бригадою НКВС з 29 серпня по 15 вересня 1944 року в Рогатинському, Войнилівському, Рожнятівськму, Галицькому, Жаб'ївському і Богородчанському районах Станіславської (нині Івано-Франківської) області, було вбито 2041 бойовика УПА. 1153 захоплено в полон, 2153 чоловіка затримано за ухиляння від мобілізації в Червону Армію. Втрати бригади: в час сутичок загинули три офіцкри і 36 солдатів». 137
Неправдоподібними є й інофрмації П. Мірчука про диверсійно-терористичні акції УПА і збройного підпілля ОУН, які він називає «збройними і збройно-політичними акціями», спрямованими «проти віділлів МВД, МДБ, озброєних партійців та большевицької окупаційної адміністрації». Тут знову ж таки не враховуються акції (яких була переважна більшість) проти сільського радянського активу (так званих «сексотів»), місцевого українського і польського населення. Так, зазначає Мірчук, протягом 1947 р. у восьми західних областях України УПА і збройне підпілля ОУН провели 906 акцій, в час яких було ліквідовано 1018 «большевиків», переважно провідних членів НКВД». Тут знову не враховані Мірчуком ті сотні і тисячі галичан і волинян (вчителів, селян, робітників, службовців), які загинули від рук бойовиків ОУН-УПА. Зате «свої» втрати він обліковує в 325 «люда». Протягом 1948 р. Мірчук нараховує 1422 акції (хоч в дійсності в 1947 р. таких «акцій» було значно більше, ніж в 1948 р.), в час яких вбито 910 «большевиків», а втрати УПА і збройного підпілля ОУН становили всього 347 осіб. Невідомо тільки, для чого все це творилось паном Мірчуком: з метою показати «доблесті» ОУН-УПА, чи таким чином замаскувати жорстокість їх бойовиків?
Відкритою кривдою є і таке:
Східна ж Прусія як відомо, стала в повоєенний час Калінінградською областю Російської Федерації, була заселена в основному росіянами та мала суворий прикордонний режим. Та й важко уявити такий вояж упівців, коли в той час земля горіла під ногами того ж збройного підпілля ОУН, а про УПА вже не могло бути й мови.
Представляючи організаційну структуру УПА і характеризуючи її групи, Мірчук подає назви підрозділів та псевдоніми їх командирів. Серед них, зокрема, є курені під назвами «Лайдаки», «Шакали», «Шавули», «Рубачі», «Буйні», «Смертоносці», «Вовки», «Сіроманці», «Хорти», «Чорні чорти» і т. п.; сотні «Різуна», «Крука», «Сокири». Такі ж імена мали і рядові бойовики, «доблесті» яких, звичайно, відповідали назвиськам. Питається: де, в якій національній армії є подібні назви частин, підрозділів, командирів і солдатів? Яку мораль і духовну сутність вони представляють? Чи не є це результатом аморальної ідеології українського інтегрального націоналізму, якій так завзято навчав Д. Донцов?
В нарисі «Українська повстанська армія» Лев Шанковський як колишній політичний виховник УПА віддає себе безмежно-космічній фантазії. Правда, на питання «Як виникла УПА?» відповідає так само, як і М. Лебедь та П. Мірчук.
Шанковський продовжував: «На початку 1943 р. до УПА перейшов, майже у повному складі, Український курінь допоміжної поліції, що був переформований з двох куренів українського легіону (офіційна назва: «Дружина українських націоналістів»; тут мовиться, як бачимо, про шуцманшафт-батальйон під командою Побігущого-Шухевича, переформований з «Нахтігалю» і «Роланду». Тільки це не батальйон допоміжної (Hilfspolizei) поліції, а, як відзначає Шанковський, «охоронної» поліції, який входив в корпус охоронних військ СС обергруппенфюрера СС фон дем Бах-Зелевскі — В.М.). Цей курінь дав значну кількість старшинських і підстаршинських кадрів для УПА, а крім цього, з ходом часу, колишні легіонери укомплекутвали два курені УПА: «Дружинники» і «Галайда». Курінь «Дружинники» оперував у районі м. Броди; він дуже збільшився вояками дивізії «Галичина» після нещасливого бою дивізії коло цього міста, в липні 1944 р.»139 (Виділено
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський», після закриття браузера.