Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

ГОЛОВАТИЙ

Антін Андрійович

(1732/1744 – 28.1.1797)

Військовий діяч, перший кубанський кобзар, поет; курінний отаман Запорозької Січі, військовий писар Нової Січі, військовий суддя Війська вірних козаків (1788), один із організаторів Чорноморського козацького війська (1788).

Нар. в м. Нові Санжари Полтавської губ. в родиніукраїнського старшини. Навчався в Київській бурсі (академії). З 1757 р. записався в козаки Васюринського куреня Запорозької Січі. 22 червня 1762 р. обраний курінним отаманом. Талановитий промовець. Із 1764 р. – полковий старшина. Учасник рос.-турецької війни 1768 – 1774 рр., під час якої виявив видатні військові здібності. Особливо відзначився під час взяття Очакова та турецької фортеці на о. Березань, за що був підвищений у званні до підполковника російської армії.

В 1792 р. успішно виконав дипломатичну місію в Петербурзі, отримавши 30 червня 1792 р. грамоту цариці Катерини II, згідно з якою Чорноморському козацькому війську надавалася у вічне користування Тамань з околицями. Один з організаторів переселення українських козаків на Кубань, очолив ту частину переселенців, яка прибула на Кубань влітку 1793 року.

Військовий суддя ЧКВ. Командувач військової флотилії на Чорному морі в рос.-турецькій війні 1787 – 1791 рр. та козацького загону у персидському поході 1796 – 1797 рр. Автор пісні “Ой годі ж нам журитися”, яка тривалий час вважалася неофіційним гімном Чорноморського козацького війська.

Після смерті 14 січня 1797 р. кошового отамана З. Чепіги (див.) обраний кошовим отаманом. Але Г. так і не довідався про це, оскільки під час персидського походу 28 (29) січня 1797 р. помер на півострові Комишеван на березі Каспійського моря.

ГОЛУБ

Олег Олегович

Голова товариства “Чорноморська Січ” таКубанської української “Просвіти”, заснованих на початку 1990-х років у м. Катеринодарі.

ГОНЧАРОВ

К. Ф.

Громадсько-політичний і військовий діяч; член Кубанської ради від ст. Курчанської, голова військової комісії Кубанської ради, член президії, згодом голова Кубанської законодавчої ради; полковник.

Нар. в родині козака-чорноморця ст. Курчанської Таманського відділу Кубанської обл. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. Арештований денікінцями і висланий до м. Стамбула.

ГУЛИК

Мокій Семенович

(1728 / 1732 – 1807)

Військовий козацький діяч, меценат; в. о. отамана Чорноморського козацького війська (16 серпня 1797 – 12 грудня 1798), військовий суддя ЧКВ (із 29 березня 1799).

Нар. у родині українського старшини. З 1755 р. – козак Війська Запорозького. Учасник рос.-турецьких війн 1768 – 1774 та 1787 – 1791 рр. У 1789 р. – командир 4-ї частини козацького флоту. Відзначився під час штурму Очакова та Ізмаїла. 10 лютого 1791 р. – прем’єр-майор. У березні 1792 р. на чолі окремої команди козаків був відряджений оглянути землі Тамані й Кубані і скласти їх топографічний опис. Повернувшись до Слободзеї (8 липня), надав кошовому отаманові вичерпний звіт. Після переселення на Кубань півтора роки служив начальником прикордонної варти. 26 березня 1796 р. призначається військовим осавулом. Від 27 травня 1799 р. – підполковник. В грудні 1799 р. вийшов у відставку за станом здоров’я. Все своє майно заповідав після смерті передати на благодійні цілі. Його внесок на потреби освіти виявився найбільшим у Чорноморії.

ҐАЛАҐАН

Микола Миколайович

(24.9.1882 – після 1955)

Громадсько-політичний і військовий діяч, публіцист, дипломат; член Центральної Ради, Малої Ради, Всеукраїнської ради військових депутатів, делегат Центральної Ради на Кубані.

Нар. в козацькій родині с. Требухів Чернігівської губ. (нині Київська обл.). Навчався в київській гімназії, колегіїП. Ґалаґана. В 1902 р. вступив на природничий фак-т Київського ун-ту. Член РУП. Заарештований 4 лютого 1904 р., перебував півроку в Лук’янівській в’язниці. Учасник Першої світової війни на боці Росії. З 1917 р. член УСДРП. Делегат Другого і Третього всеукраїнських військових з’їздів. Від 6 червня 1917 р. – старшина Українського полку ім. Богдана Хмельницького. На Третьому всеукраїнському військовому з’їзді кооптований до Всеукраїнської ради військових депутатів. 6 грудня 1917 р. разом з Є. Онацьким (див.) за дорученням Центральної Ради виїхав на Кубань і Дон для переговорів з їхніми урядами. Представник УНР при урядах Південно-Східного Союзу та Дону (1918). 5 квітня 1918 р. як дипломатичний представник УНР виїхав до Румунії. Учасник повстання проти Гетьмана Павла Скоропадського. У січні 1919 р. – голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після підписання урядом УНР Варшавського договору подав у відставку та емігрував до Відня, згодом – до Праги. Організатор і керівник українських організацій на еміграції, зокрема у 1927 – 1939 рр. очолював Українську громаду, викладав в Українському вільному ун-ті. Написав чотиритомну книгу спогадів про Національно-визвольні змагання 1917 – 1920-х років. У травні 1945 р. арештований совєтською контррозвідкою, вивезений до Києва, де й загинув у Лук’янівській в’язниці.

ҐАТАҐОҐУ

Мурад

Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради від горців Кавказу.

Черкес. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною.

ҐУЛИҐА

Іван Омелянович

Громадсько-політичний і військовий діяч; командир пластунського корпусу на Турецькому фронті, генерал-лейтенант російської армії, член Кубанської ради від ст. Незамаївської, голова Військової комісії Ради, військовий міністр в уряді В. Іваниса (у вигнанні). Комендант м. Туапсе (1920).

ДОБРОСКОК

Гаврило Васильович

(25.3.1876 /1878?/ – 7.3.1938)

Драматург, прозаїк, громадський діяч, лектор.

Нар. в селянській родині с. Дергачі