Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"

– Де ви були? Я наказав ховатися. – Промовляє так тихо та вкрадливо, що мороз біжить шкірою, хоч сонце визирає з-за хмар.

Встаю на ноги, стріпую шматки сухого болота зі штанів та сорочки й гордливо задерши голову дивлюсь в його чорні очі.

– Як можна ховатись у полі?

– Потрібно ніжками було порухати та добігти до лісу, Ліліано. Невже не здогадались? – Нависає наді мною ніби та скеля. Тіло раптом обдає жаром, пекучим, від чого скрикую й падаю на коліна. Біль проноситься тілом так несподівано, що навіть слова вимовити не можу. А скільки приємних слів хотілось кинути йому в обличчя: і про його тупість, про те, що він недалекий і нерозумний, звинуватити у всьому.

Дашка скрикує налякана. Вмить опиняється поруч. А потім каже:

– Ми були в якогось Е...Е..Ед…

– Де? – Спокійно каже Сеер і Мельхом.

– Ед..

Шаала починає гарчати, а мене так і скручує від болю. Нутрощі закипають. В голові з'являється одне бажання: вихопити меч Сеера і проштрикнути його лезом.

“Ох, невже цей договір діє так? Та ми навіть сто метрів не пройдемо, як я перегризу горлянку Демоняці!”

– Едель! – Вигукує Дашка й гладить мене по спині. – Відійдіть краще. Вона не може…

– Замовкни! – Хрипло сичу до подруги. Так, я все ще думаю, що розповідати про мій договір не найкращий варіант.

– Едель? – Чую голос Мельхома. – Ви були в Еделя? – Він здивований і шокований.

– Далі, Дашо. Я чекаю. – Каже Сеер. Гад, навіть уваги не звертає, що його наречена тут взагалі-то здихає від болю. Шаала так і гарчить, й тикається вогким носом в обличчя, наче закриває від Сеера.

– Він змусив… Чому так важко говорити про це? – Останнє речення промовляє на одному подиху. – Договір! Смерть! Ти маєш померти! – примушує себе Дашка.

Не дивлячись на власний біль бачу як з її носа починає текти кров й заливати обличчя. А потім відчуваю, що ще трішки й просто вибухну. В голові набатом гепають думки та плани, як знищити Демоняку. Вони наказують, кричать, а я кричу у відповідь, що не можу. Як би не хотіла….не можу.