Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Веремій

Макс запропонував зустрітися у нашому улюбленому пабі. Це дуже до речі, враховуючи останні події. Тож я заїжджаю на квартиру, швидко приймаю душ, надягаю зручні джинси і темну футболку і рушаю до виходу. Ключі від машини дзенькають приземляючись на комоді, поруч з робочим кейсом. Ніякого авто сьогодні! Трохи релаксу не завадить, чи не так.

За пів години вже потискаю руку кращому другу Максиму. Наразі єдиному, кого можу так назвати.

Макс працює у сфері айті, керівником західного відділення однієї з великих іноземних компаній. Позаяк по його задерикуватій манері спілкування так і не скажеш, що він айтівець, та ще й шеф.

Ми обоє поважаємо чесність і відданість власним принципам, яку б картинку не показували світу. Мабуть через такі погляди я і можу називати його другом. 

— Здоров, друже! Радий бачити, — тисну Максу руку, — О, ти вже замовлення зробив. Люкс!

Два кухлі з пивом вже очікують на столику.

— Ну, здоров був. Давненько не бачилися, — киває  він. Його каштанове волосся до підборіддя здається за той час що ми не бачилися ще відросло.

— Мм, якраз те що треба, — всівшись за столиком і потягнувши пива кажу.

— То що, викладай. Що там в тебе за оказія? Заінтригував при розмові, — хмикає і хитро підморгує Макс.

Я мовчу, зважую з чого почати.

— Декілька тижнів тому на тій вечірці для айтівців, куди ти мене затяг, я познайомився з дівчиною.

— Хм, звучить багатообіцяюче. Вона впала до твоїх ніг? — Макс шкіриться у своїй манері.

— Якраз навпаки, повний тотальний ігнор. Не скажу, щоб мене це зачепило, але щось в ній таке було.. Якщо коротко — я її запам’ятав.

— Ого, друже, ну це прогрес. Ти виділив жінку із табуна самок, які бігають за тобою і навіть її запам’ятав, — Максим пирхає, іронічно піднявши брову.

— Не смішно. Вона не бігає за мною. Хоча між нами щось відбувається. Щось не до кінця мені зрозуміле. Але у неї дехто є.., — на останніх словах мої пальці мимоволі з силою стискають кухоль з пивом.

Від Макса цей жест не ховається.

— Здається мені, що зараз я почую перчинку цієї ситуації.

— Так, — неохоче кажу, — Вона з Сотником зустрічається.

Повисає пауза. Тоді Макс шипить:

— Справа — лайно.

Не можу не погодитись з другом, тому лише мовчки киваю.

— Ми з нею останнім часом часто пересікаємося. Зауваж — це не входило в мої плани, ну і навряд чи в її. Та я і не надто хотів в це все влазити. Але вчорашній вечір вніс корективи…

— Отже щось було вчора? — Максим лише хитро блискає очима.

— Не те щоб. Я перестрів її в ліфті, добряче на підпитку, провів у номер. А тоді. Не буду кривити душею, мене тягне до неї. Але мені нічого і не довелося робити. Вона сама.

Друг здивовано піднімає брову.

— Ні, нічого не було. Хоча мені вартувало добрячих зусиль стриматися. Вона не приховувала своє бажання. Я бачив це… І залишив її саму у тому номері. Розлючену.

— Друже! І відколи це ти такий галантний кавалер, що відмовляєшся від того, що пані так люб’язно і головне добровільно пропонує? — Максим іронічно розтягує слова, смакуючи кожне, — Та ти, схоже, вляпався!

Я й сам це розумію. Але ось так почути ці слова в голос… На мить із здивуванням застигаю, а тоді кажу:

— В чомусь ти правий. Але це був не кінець вечора.У себе в номері я застав Мілану. В одній білизні, якщо те що було на ній так можна назвати.

— Не продовжуй. По твоєму вигляду можу припустити, що закінчення ночі було гарячим і вимотуючим, — вишкіряється Максим.

— Макс, ти серйозно? Я виставив її геть! Мені в той момент було не до неї. І взагалі її нахабство мене починає дратувати.

— Ти геть мене дивуєш! Сексуальні кішечки з кігтиками не можуть дратувати. Їхнє призначення одне єдине — дарувати незабутню насолоду. Тобі, бовдуре, треба було тільки взяти!

Я дратуюсь.

— То сам і бери! Вона мені не потрібна! Продовжить в тому ж дусі — звільню в біса!

— То ж і візьму! Характер, зрозумів, не з слабодухих. А яка вона з себе? — Макс вже щось обмірковує.

— Симпатична, довгонога, розмір очей — те що треба. В твоєму смаку, — гмикаю, — Але брикається. Вважай, щоб тобі не перепало.

Ця думка смішить мене. Тож я пропоную:

— Ти зайди на тижні до мене в офіс, то й роздивишся. Я прямо з нетерпінням чекаю вашої зустрічі, — мені аж руки хочеться потерти від передчуття такої забави.

Макс протягує руку. В його очах стрибають бісики. 

— Парі. На те, що я її затягну в ліжко ще до кінця місяця.

— Мм, чого так слабо? — хитро блискаю очима, — Додай ще, що крім ліжка, ця сучка втріскається в тебе по вуха і маритиме тобою, скажімо до кінця літа.

— Виклик прийнято, — бачу він вже загорівся не на жарт ідеєю.

— Рано радієш. Ти ще не знаєш в що вляпався. Дівчинка то з тим ще вогником. Вважай щоб ти після цього парі не залишився з обсмаленим задом, — відверто насолоджуюся. Цікаво буде подивитися на це. О, за Макса звісно я не переймаюся. Сильно сумніваюся, щоб він повівся на Мілану. Секс - так, але почуття - це навряд. А от як вона брикатиметься - на це варто подивитися. Можливо і від мене відлипне нарешті. 

— Друже, невже ти мене так погано знаєш, — в шибайголови впертість в очах так і плещеться на пару з азартом.

— Ні, але я, на відміну від тебе, вже вивчив Мілану. Достатньо для того, щоб укладати з тобою парі.

— У п’ятницю, — раптом видає він.

— Що у п’ятницю?

— Буду в тебе в офісі, — гмикає, — Ти, я бачу, застряг в тому номері з п’яною дівицею. Що ти вирішиш щодо неї?

Мовчу. Тоді кажу як є. 

— Спочатку думав не втручатись. Якщо вона з тим козлом щаслива — то нехай. Але от яка справа. Вона залишила на рецепції того готелю повідомлення для мене.

— Оце вже цікавіше, продовжуй.

— Написала, що не шкодує, що буквально накинулась на мене. Це все змінює.