Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Хоча, я сам не знаю, як би поводився на його місці. Все ж таки ми з ним по різному ставимось до самого життя. Я довгі роки вигризав те, що з народження вже було у Льоши. Ось й вся різниця між нами.

- Розповідай, - ми сідаємо в альтанці на вулиці. Закурюємо одночасно, мені приносять каву. У нього хороша територія, величезний двір і навколо красивий краєвид. Басейн, зона барбекю, невеликий сад, де любила читати його перше кохання і дружина, величезна тераса на другому поверсі. Там вони - Льошка і Женя - любили пити каву вранці або вечорами дивитися на чисте небо. Обидва часто розповідали про це. Їхні стосунки взагалі були класними, до всього цього розколу.

А одружившись з Ольгою він зрадив довіру маленької Євгеші.

- Краще ти розкажи, - я оглядаю сонного і пом'ятого друга.

- У сенсі?

- У прямому, Льоша, - зітхаю. - Я бачив Женьку.

Друг активується. Вирівнявся, ковтнув і нервово зробив затяжку. Випустив занадто різко дим, облизнувши губи.

- І вона розповіла мені, чому пішла від тебе.

- Правда? Я теж розповідав, - нервово струшує попіл під моїм пильним поглядом.

- Не те, - я роблю ковток американо і посміхаюся. - Скажи-но мені, Льоша, ти кохав її?

- Кохав? - він здивовано моргнув, подивився мені в очі. - Я досі її кохаю. Мені херово без неї, ти же сам знаєш. Проте...

- Тоді скажи мені, друже, чому ти таращив цю суку, перебуваючи в шлюбі з Женею? - я не подарунок, сам дозволив собі одного разу... Те, що не прощав собі довго. Але, їбать, у них все було інакше. За фактом Саша і Єсенія чисті один перед одним.

- Що? Нікого не трахав! - обурився щиро друг. - Ця сука одного разу розревілася, мовляв, мати в лікарні, як бути, стільки грошей треба... Я ось повіз її в найближче кафе, там заспокоїв і відвіз в готель. Нічого не було. Я приїхав пізно, так, але я... Не зраджував, - Льоша, здається, починає здогадуватися. - А вона бачила мене, так? Коли дзвонила...

- Бачила, - зітхаю, бачу, як йому ще гірше стає. Але роблю справу до кінця. - Вирішила тобі збрехати і піти.

- Комарови... Які вони однакові, боже... - Льоша запустив у волосся пальці і похитав головою. - Але що з приводу розлучення? Ти по телефону сказав...

- Сказав, - киваю. - Женя народила доньку. Їй кілька місяців. Як думаєш, хто батько?

Відчуваю знову дежавю. Він виглядає точно так само розгублено, як і Саша одного разу, коли читав тест на батьківство зі своїм сином. Я бью друга в плече і киваю.

- Так, у тебе є все, щоб повернути собі свою улюблену Женечку. А у мене чиста совість і я поїду до своєї Лілії, - сумніваюся, що я можу її так вже називати, але я називаю.

- Твоєї? - друг сміється. - Чи не занадто швидко? Чи не буде так само, як у мене з цією? - киває на будинок, погасивши сигарету і прикурюючи наступну тремтячими пальцями. Чи то від похмілля, чи то від хороших новин, вже не знаю.

- Ні, якщо ви всі не перестанете й досі вважати мене не другом, а... Підлеглим Ігнатова, - я встаю і хмикаю. - Дій, ковбою.

- Тебе давно не вважають підлеглим, - слідом кричить Льоша, набираючи когось тим часом.

- Скажи це іншим, - відповів я, відсалютувавши йому. Друг хитає головою і вже щось говорить в телефон, але тихіше, я не розбираю ні слова.

От і добре. Решта - це не моя проблема. Тепер можу робити, що хочу.

Поїду до маленької Лілі. Обійму і зацілую малу, забуду про все, крім неї. Нарешті, у мене є куди і до кого повернутися.

Від передчуття аж мурахи по всьому тілу. Пальці стискаються, картинки, вельми вульгарного змісту так і лізуть в голову, заважаючи раціонально думати.

У квартирі чисто. Мене не було всього кілька годин, а вона не послухалася і прибрала все, що ми залишили вночі. А дівчини теж немає. Лише записка на холодильнику, написана рівним, красивим почерком.

"Вибач, напевно, нам не варто навіть починати будь-які стосунки, окрім робочих. Ми різні, ти ж це розумієш. Віддати тобі всі гроші, які ти мені заплатив за роль своєї дівчини, я не зможу вже, а тому контракт, якщо потрібно, діє. Я не впевнена, що у нас може щось вийти.»

Я стискаю тонкий аркуш паперу в кулаці і б'ю в стіну, зовсім не помітивши, що перешкода скляна. Звичайно, розбиваю, голосно осколки падають вниз, на підлогу, розбиваючись об паркет на ще менші частини. Цю стіну Лілі натирала завжди до блиску і без розводів, а зараз я одним ударом заощадив їй стільки часу...

Беру з бару пляшку віскі і залпом роблю кілька ковтків. Вперше за стільки часу хочу вбити когось. Щоб насолодитися агонією іншої людини, згадуючи так недоречно те, як одного разу Єсенія насолоджувалася, б'ючи битою своїх ворогів.

Знову мене поглинають спогади, знову я відчуваю болюче збудження, згадуючи нашу ніч. Тоді я відчував себе погано, немов дворового пса пустили переночувати в будинок. Але насолоджувався її тілом, красиві очі манили, її стогони були солодше будь-якої...

Падаю зі стогоном на диван, п'ю ще алкоголь, щоб змусити себе заснути, але ще занадто мало випив. Я хочу кричати, вити, мені так погано і боляче... Навіть знати не хочу, чому вона вважає, що у нас нічого не вийде. Хочу довести їй, що вона помиляється, але одночасно... Навіщо?

У мене є відповідь і на це питання. Це егоїстично, в будь-якому випадку, але я хочу спробувати з нею, тому що з нею я не вмираю від почуттів до іншої, забороненої дівчини. А зараз самотність робить зі мною те ж саме, що і раніше, я божеволію і мені погано.

Їй добре ж зі мною було. Вона пила шампанське, сміялася і навіть цілувалася зі мною. Тоді... Чому ні?