Читати книгу - "Учень Відьмака"

Далі треба найняти каменяра, щоб витесав грубу камінну плиту — закрити ту яму зверху, наче надгробком. Дуже важливо, щоб камінь витесали точно за розміром, інакше яма не запечатається. Після цього яму зсередини, а також внутрішню частину кам’яної плити треба покрити сумішшю залізних ошурок, солі та сильного клею, а вже потім можна заманювати туди богарта.

Богарта заманити якраз не дуже складно. Вони завжди ласі до крові, молока, ну або молока з кількома краплинами крові. Що справді складно — це запечатати яму каменем, поки богарт п’є. Успіх залежить від твоїх помічників.

Найліпше, щоб каменяр керував збоку, поки землекопи опускають плиту. Над ямою кріплять дерев’яну підйомну рамку із блоками, через блоки перекидають ланцюги і підвішують над ямою кам’яну плиту, яку тоді можна швидко й безпечно опустити згори.

Саме в цій частині Біллі Бредлі припустився помилки. Стояла пізня зима, погода була мерзенна, і Біллі хотілося швидше повернутися додому, під теплу ковдру. Тому він знехтував кількома правилами.

Він найняв місцевих робітників, які раніше подібного не робили. Каменяр пішов вечеряти, обіцяв за годину вернутися, але Біллі не терпілося, і він вирішив не чекати. Без особливих труднощів він заманив богарта в яму. Не все так просто вийшло з кам’яною плитою. Вечір видався мокрий, слизький, і плита зіскочила з ланцюга та притиснула йому ліву руку.

Ланцюг на блоці заїло, плита не підіймалася, хтось побіг за каменярем, а поки робітники намагалися зрушити камінь руками, розлючений богарт накинувся на пальці Біллі, які застрягли в ямі попід плитою. Річ у тому, що це був один із найбільш небезпечних видів.

Їх називають «патрачами», і зазвичай вони шкодять худобі, але саме цей відчув уже смак людської крові.

Майже півгодини знадобилося, щоб відсунути плиту. І тоді вже було запізно. Богарт відгриз Біллі пальці до другого суглоба і весь цей час ссав з нього кров. Спочатку Біллі кричав, потім стогнав. Коли його руку звільнили, пальців вже не залишилося, окрім великого. Невдовзі він помер від больового шоку та втрати крові.

— Сумна історія, — сказав Відьмак, — і тепер Біллі похований під живоплотом при Лейтонівському кладовищі. Відьмаків не ховають на освяченій церковній землі. То трапилося понад рік тому, і якби Біллі був живий, то лишився би моїм учнем і ми би з тобою зараз тут не балакали. Бідний Біллі, хороший був хлопець, не заслужив на таку смерть, але в нас небезпечне ремесло, і якщо десь помилишся…

Відьмак глянув на мене печально, тоді знизав плечима.

— Зроби з цього висновки, хлопче. Відьмакові потрібні відвага й терпіння. Але найважливіше — ми нічого не робимо спішно. Ми обмірковуємо, докладно плануємо, а далі робимо те, що треба. Зазвичай я не відправляю учнів на самостійне завдання, поки не закінчиться перший рік їхньої науки. Хіба, звісно, — додав він із легким усміхом, — цей учень сам не знаходить клопіт на свою голову. Тоді я мушу переконатися, що він готовий до такої роботи. Але все по порядку. Почнімо твій перший урок латини…

Розділ 11

Яма

Сталося все буквально за три дні по тому…

Відьмак відправив мене в село за харчами на тиждень. Стояв підвечірок, і, коли я вийшов із дому з пустою торбою, тіні вже починали витягуватися.

Недалеко від перелазу хтось уже чекав на мене під деревами біля вузької стежки. Я упізнав Еліс, і серце в мене застукотіло. Що вона тут робить? Чого не втекла в Пендл? І якщо Еліс ще тут, то де поділася Ліззі?

Я сповільнив кроки, але пройти повз неї мусив усе одно — дорога до села лежала тією стежкою. Можна було повернути назад та піти в обхід, але хай не думає, ніби я її боюся. І все ж, переступивши перелаз, я тримався лівого боку стежки, ближче до глодового живоплоту, за яким відразу починався глибокий рів.

Еліс ховалася в тіні, лише кінчики гострих черевиків виступали на сонце. Вона поманила мене ближче, але я лишився оддалік, добрих три кроки від неї. Після всього, що сталося, я анітрохи їй не довіряв, хоч і зрадів, що її не спалили та не забили камінням.

— Я прийшла з тобою попрощатися, — сказала Еліс, — та попередити: не потикайся ніколи в Пендл. Ми туди перебираємося. У Ліззі там родина.

— Я радий, що ти втекла, — я зупинився та повернувся до неї обличчям. — Я бачив дим, коли палили ваш дім.

— Ліззі знала, що вони прийдуть, — відмахнулася Еліс, — ми завчасно втекли. Але тебе вона не зачула, еге ж? Але знає, знає, що ти зробив Матінці Малкін, хоч аж опісля дізналася. А тебе зовсім не зачула, і це її бентежить. Каже, твоя тінь має дивний запах.

Я з цього голосно розсміявся. Це ж дурня якась. Хіба тінь має запах?

— Не смішно, — гаркнула Еліс. — Нема з чого сміятися. Ліззі занюхала твою тінь тільки там, де вона падала на сарай. Я взагалі-то бачила, що тінь у тебе неправильна. Місяць показав усю правду.

Раптом вона ступила два кроки вперед, вийшовши на світло, схилилася до мене ближче та потягнула носом.

— І справді, ти дивно пахнеш, — зморщила носа.

Тоді раптом змінилася на виді та перелякано сахнулася.

Я усміхнувся і заговорив до неї по-дружньому:

— Слухай, не йди до Пендл. Тобі краще без них. Ця погана компанія до добра не доведе.

— Байдуже до компанії. Я-то не змінюся, еге ж? Я і сама погана. Погана всередині. Ти не повіриш, що я бачила і що вже накоїла. Мені так шкода, — раптом сказала вона. — Я знову вчинила погано. Але я слабка, хіба я могла їм відмовити…

Тут тільки я зрозумів, чому на її обличчі проступив страх, але вже було запізно. Вона не мене боялася, а тих, що стояли в мене за спиною.

Я не встиг нічого ні почути, ані побачити, як порожню торбу рвучко висмикнули мені з рук і натягнули мені на голову аж по плечі. Перед очима стало темно. Чужі сильні руки притиснули мені руки до тулуба. Я рвався, борсався, але намарно —