Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 27

Ранок почався з відчуття, що хтось лежить на моїй руці. Повернувши голову переконався, що не помилився. Вероніка мирно сопіла, щільно притулившись до мене.

“Напевно, у мене криза середнього віку, останнім часом, я став дещо сентиментальним”, - подумки посміхнувся сам до себе.

З таким якимось приємним настроєм підвівся з ліжка та попрямував у ванну кімнату. 

Сьогодні в мене багато справ, а тому дім покидаю занадто рано.

Кінець місяця, а отже потрібно перевірити звіти, скласти нові доручення та особисто провести перевірку на рахунок витрат у першому триместрі.

 Розібравшись з паперами, приступив до телефонних дзвінків. Перший здійснив до Тимура.

- Привіт. Я тобі кинув локації приміщень, які ти повинен оглянути та вибрати для купівлі під наш ресторан.

- Дай мені два дні, - одразу відповідає по справі .

Подобається працювати з людьми, які не задають лишніх запитань.

Прощаюсь та закінчую розмову .

Уже після обіду згадую за Ніку. Беру телефон та вирішую її набрати, після першого гудка чую її здивоване:

- Алло!

- Ти уже в салоні?

- Так, наді мною тут працюють так, що і не впізнаєш мене, - якось захоплююче відповіла.

- Все повинно бути дуже стримано, без глибоких декольте та високих розрізів, Ніко, - останні слова говорю загадковим та тихішим голосом.

- Постараюсь, Руслане, - відчуваю, як вона легко посміхається. І сам посміхаюсь у відповідь.

- О шостій буду, до зустрічі, - прощаюся, після чого натиснув кнопку відбій.

 І якого лисого зі мною робить це дівчисько?!

“Дожився”, - вже посміхаюся сам до себе. - “Дорослий мужик, а веду себе, як підліток.”

Поки сперечався сам з собою, на телефоні засвітився номер Мурата.

- Слухаю! - повністю зосередившись на розмові.

-  Сьогодні у тебе будуть гості - Вербицький Назар. Чув у нього є якась зачіпка, яка вивела на тебе.

- Наскільки серйозна?

-  Мені не вдалося дізнатися, тому тільки з перших вуст, так би мовити.

- Зрозумів, відбій.

Після дзвінка небагато часу пройшло, як в мене в кабінеті з'явився він. 

Перший говорити не збираюся, тому мовчики роздивляюся його та даю йому свою оцінку. Високий на зріст, молодий, а отже і багато амбіцій. Тримається впевнено, або ж робить вигляд.

- Адвокат Вербицький Назар Васильович, - представляється і одразу додає: -Рідний брат померлого Вербицького Олександра Васильовича.

-  Градієвський Руслан Андрійович. 

Між нами пауза, бачу в його очах зароджуються сумніви, бо я веду себе спокійно та готовий відповісти на будь яке питання.

- Вам знайома Вероніка Гордієнко?

- Так.

-Кажуть, що перед тим, як Олександра  вбили, він дуже бажав її зустріти. А ще кажуть, що ви звільнили його через неї?

- Звільнив його через те, що бізнес за моєю спиною крутив - своїх дівчат підкладав під заможних дядечків. А шукав Вероніку, бо думав, що то вона його здала мені. Але, як виявилося пізніше, вона до цього не причетна. - Піднімаюся, кладу руки в карман і наближаюся до вікна, стою спиною до співрозмовника. - То його, все ж таки вбили? - не обертаючись, чекаю відповіді.

-Ну, це ще не доведено, так як тіло не можемо знайти, але ми його обов'язково знайдемо, де б він не був, - в голосі чути нотки роздратованості.

- А чому тіло? Можливо, він ще живий? - з цими словами повертаюся за своє місце.

А він, не звик, коли дають відпір. Для нього це погано, а для мене ідеально. Я знайшов  місце куда потрібно давити, але розумів, що справа тут у тому, що він хоче дістатися особисто до мене.  І тому буде складніше, адже мати справу з тим хто хоче збагатитися дуже легко, вони засліплені тим, що скоро в них буде та сума грошей, яка врятує та змінить їх життя. Але взамін лишаються ні з чим і в кращому випадку живими. 

- Якщо це все, то ваш час уже вичерпано, - не відриваючи голови від паперів, які взяв до рук.

- На все добре, Градієвський Руслане Андрійовичу.

“Сука, треба з ним по возитися”, - невтішно думав я.

Відкидаючись на спинку крісла, нехотя згадую, ще є Діана, яку теж потрібно приструнити, але з нею буде проблем не буде.

Настрій зіпсувався моментально. 

І чому з появою Ніки моє життя перетворилося на суцільний стрес? Ця думка докинула ще дров до мого внутрішнього вогню.

Під'їхавши до салону, звідки мала вийти Вероніка, я байдуже дивився на двері. Але коли побачив її, то таке відчуття, наче серце забилося швидше. Вона виглядала зовсім іншою: із безневинного маленького ангела  перетворилася на дорослу дівчину, яка знає свою силу краси. На мить мені здалося, що це вона грає зі мною, поступово затягуючи мене у свої солодкі сіті. 

Вперше за стільки часу я відчував до неї те, що не міг пояснити навіть собі. Мене тягло до неї з якоюсь неймовірною силою, з якою мені було важко боротися.

В машині, коли вона сиділа поруч і тільки кидала на мене свої налякані та обережні погляди, в мене в голові промайнула думка дізнатися її:  що їй подобається, про що вона мріє, чого хоче досягти. Мені захотілося розмовляти з нею, пізнати, допомогти їй. Я наче зрозумів, що зовсім неправильно жив і  чи взагалі був живий, чи  був машиною, яка нічого не відчуває, просто прямує своїм маршрутом і все. Ці думки доводили мене до сказу, напевно. Я так хотів перебороти це відчуття всередині, що зовні я показував їй, що ніби вона для мене ніхто. Я хотів її знищити і хотів залишити біля себе назавжди. 

На вечірці всі те й робили, що дивилися на неї. Вона було зовсім інакшою і це було помітно всім. Вона була власницею незрівнянної краси, при чому залишаючись такою справжньою та безкорисливою. Була чистою та не зіпсованою, у неї ще було гостре відчуття доброти та справедливості.

Вероніка ніколи не приховувала свої емоції, а тому, коли підійшла Діана, їй було страшенно боляче, я це помітив. Але замість того, щоб її якось розрадити, я робив боляче ще сильніше.

День сьогодні для мене був надзвичайно важким. Діана зі свої одруженням, амбітний адвокат і Вероніка. З першими двома я розберуся, потрібний тільки час.  А от Ніка все ще  залишається  нерозгаданою темною конячкою. Мої почуття до неї були змішаними та складними. Поки що я не хотів ставати вразливим до неї та відкриватися їй.