Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Переміг цим разом Ренус. Повидло з жовтої мірабелі повільно сохло на дерев'яній стіні, твердло, мов коров'ячий корж. У кімнаті задзижчали мухи — стояв солодкий дух; мухи лазили по Грифових підручниках, по одязі, зажерливо хурчали від ляпки до ляпки, від патьоку до патьоку, надто жадібні, аби задовольнитись чимсь одним. Хлопці ані ворухнулися. Гриф лежав, утупившись у стелю й курив. Пауль примостився скраєчку на ліжку й сидів, зігнувшись, мов дід. Невідчепний, чорний і важкий тягар наліг йому на душу, надавив на плечі, нависав над головою,— годі було добрати назви цьому насланню. Зненацька Пауль зірвався на ноги, вискочив у коридор, схопив ще одну банку з повидлом і вже був підняв,— але не кинув, а так і застиг; потім рука сама звільна опустилася, Пауль поставив банку на паперову торбинку, що лежала згорнута на книжковій полиці. «Штани фірми „Фюрст“»,— було написано на торбинці,— купуйте штани тільки фірми «Фюрст».

— Ні,— сказав Пауль,— піду й візьму його.

Гриф пустив дим, намагаючись улучити в муху, потім націлився й жбурнув недокурка в одну з плям на підлозі; мухи знялися з неї вгору й боязко посідали довкола димучого недокурка, що помалу тонув у повидлі, поки засичав востаннє й погас.

— Завтра увечері,— сказав Гриф,— я вже буду в Любеку, у свого дядька; ловитимемо з ним рибу, плаватимем на вітрильниках і купатимемось у Балтійському морі. А ти завтра будеш у Долині Тупоту Копит.

Завтра, думав Пауль, непорушно сидячи на краєчку ліжка, завтра я буду мертвий. Темно-червона кров на тенісних м'ячах, мов на вовні ягняти; ягня нап'ється моєї крові. Ох, ягнятку! Невеличкого лаврового вінка сестер я вже не побачу. «Переможницям у парному веслуванні серед жінок» — чорним на золотому тлі; він висітиме між фотографіями, зробленими під час канікул у Цаллігкофені, поміж сухих букетиків і листівок з кицями, біля заведеного в рамку атестата зрілості, що висить над ліжком Рози поряд із дипломом за командний заплив, що красується над ліжком Франціски, між кольоровими репродукціями святих заступниць Рози з Ліми та Франціски Романської, біля ще одного лаврового вінка «Переможницям у парному веслуванні серед жінок», під розп'яттям. Темно-червона кров запечеться на вовні тенісних м'ячів. Кров брата, що волів умерти, ніж упасти в гріх.

— І я колись її побачу, Долину Тупоту Копит,— сказав Гриф,— посиджу там нагорі, де завжди сидиш ти, почую, як коні біжать через перевал і мчать учвал до озера, почую, як гримотять їхні копита в тісній улоговині і як іржання розтікається понад гірськими верховинами, наче... наче летка рідина.

Пауль зневажливо глянув на Грифа, що, підвівшись на ліжку, із захватом змальовував те, чого ніколи не бачив: силу-силенну коней, що долають перевал і летять чвалом у долину, повнячи її громохким тупотом копит. А там же був тільки один кінь, і тільки одного разу він, молодий лошачок, утік із вигону й помчав до озера, і тупіт його копит скидався зовсім не на грім, а скоріш на брязкіт калатальця, та й було це вже так давно, років три або, може, й чотири тому.

— А ти,— озвався він тихо,— виходить, рибалитимеш, плаватимеш на вітрильниках, купатимешся, брестимеш у гумових чоботях угору за течією малих потічків і ловитимеш рибу просто руками?

— Авжеж,— утомлено сказав Гриф,— дядько ловить рибу просто руками, навіть лососів, авжеж.

Він знову сів на ліжку й зітхнув. Його дядько в Любеку зроду ще не впіймав жодної рибини, навіть вудкою чи сіттю, і він, Гриф, мав сумнів щодо того, чи в Балтійському морі й у тамтешніх малих потічках взагалі водяться лососі. Дядько просто мав невеличкий консервний завод; у старих коморах на задньому подвір'ї рибу розчиняли, солили чи консервували в олії або томатному соусі; старенька машина, неначе ковальський молот, що побував у бувальцях, зі стогоном опускалась на малі, набиті рибою бляшанки, запечатуючи їх світлою бляхою. По всьому подвір'ї валялися грудки вогкої солі, риб'ячі кості й шкіра, луска й нутрощі, вгорі кигикали чайки, а яскраво-червона риб'яча кров бризкала на білі руки робітниць і разом з водою стікала на землю.

— Лососі,— сказав Гриф,— гладенькі, сріблясто-рожеві, вони дужі й такі гарні, що їх не слід було б їсти. Коли держиш лосося в руці, то відчуваєш, як у нього грають м'язи.

Пауль здригнувся; якось на різдво в них дома їли консерви з лосося — пронизана дрібними кісточками риб'яча маса кольору замазки плавала в рожевій юшці.

— Їх можна просто на льоту хапати, тоді, як вони вискакують з води,— вів далі Гриф. Він підвівся на ліжку, став навколішки, широко розставив руки з розчепіреними пальцями, а тоді почав зводити — й раптом завмер, ніби націлився міцно вхопити щось під зябра. В такій поставі — з непорушними руками й застиглим обличчям, хлопець неначе молився якомусь суворому богові; лагідне жовтаве світло сочилося на його нерухомі руки, надавало рум'яному обличчю темного, майже брунатного відтінку.— Отак,— тихо сказав Гриф, ляснув руками, ніби спіймав невидиму рибину, і враз опустив їх — вони гойднулись і безживно звисли вздовж тулуба.— Ат! — сказав він, зіскочив з ліжка, взяв з книжкової полиці коробку з пістолетом, швидко, так що Пауль не встиг відвернутись, розкрив і простяг йому.— А тепер глянь сюди,— мовив він,— ось глянь.

Пістолет справляв жалюгідне враження, був плаский,— чисто тобі дитяча іграшка, пугач,— тільки добротність нікелю додавала йому бодай якоїсь ваги й блиску. Гриф кинув розкриту коробку з пістолетом Паулеві на коліна, витяг із жолобка підгниле гумове кільце, вийняв з коробки пістолета й повільно втопив