Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"

Виходячи з цього законопроект про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції, який був поданий до парламенту з додержанням вимог ст. 156 Конституції, однак за наслідками його розгляду закон не був прийнятий, може бути повторно поданий до Верховної Ради тільки наступного скликання, причому не раніше ніж через рік з дня прийняття негативного рішення щодо цього проекту.

Слід також зазначити, що згідно з частиною третьою ст. 149 Регламенту Верховної Ради України, новообрана Верховна Рада не може розглядати питання про прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, який відповідно до ст. 155 Конституції України був попередньо схвалений Верховною Радою попереднього скликання, але голосування щодо прийняття якого як закону не проводилося. У такому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України вважається не прийнятим

Верховною Радою попереднього скликання і до нього застосовуються вимоги частини першої ст. 158 Конституції України.

У частині другій зазначеної статті міститься ще одна важлива норма, яка забороняє Верховній Раді України двічі протягом строку своїх повноважень, що триває п’ять років (ст. 76 Конституції України), змінювати ті самі положення Конституції. Згідно зі ст. 8 Конституція України має вищу юридичну силу. Відповідно закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Не тільки часті зміни тих самих положень Конституції, але й навіть спроби їх здійснення здатні певною мірою дестабілізувати основи правового регулювання суспільних відносин, завдавати суттєвої шкоди іміджу держави, створювати проблеми для чіткого й ефективного функціонування органів публічної влади, діяльність яких безпосередньо пов’язана із реалізацією процедури внесення змін до Конституції України, а саме: Верховної Ради України, Президента і Конституційного Суду України, а також інших державних органів, якщо такі зміни стосуються порядку їх організації або розподілу повноважень.

Обидві заборони вимагають від Президента України і групи народних депутатів України, як суб’єктів подання законопроектів про внесення змін до Конституції України, а також Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади держави, що уповноважений на прийняття відповідних змін до Конституції, більш вимогливо і відповідально підходити до вирішення питання про внесення змін до Основного Закону держави.

Стаття 159.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

Незважаючи на той факт, що Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом, в Основному Законі встановлені механізми захисту конституційного ладу навіть від дій та рішень такої вагомої інституції представницької демократії.

Йдеться про здійснення Конституційним Судом України контролю за додержанням Верховною Радою України Конституції України, у тому числі і при внесенні до неї змін. Покладатися лише на самоконтроль парламенту у такому важливому питанні не можна. Реалізуючи функцію конституційного контролю, Суд забезпечує непорушність та стабільність засадничих, основоположних начал розвитку українського суспільства і держави, закріплених в Основному Законі України, прийнятому Верховною Радою України від імені Українського народу в 1996 р.

Конституцією України передбачено, що обов’язковою умовою внесення змін до Основного Закону є попередня перевірка законопроекту про внесення змін до Конституції органом конституційної юрисдикції. Принциповим є те, що у висновку Суду повинна міститися його позиція щодо відповідності (чи невідповідності) законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Таким чином, у цій статті закріплено положення щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції лише двом її статтям — 157 і 158, а не Конституції України в цілому.

Положення ст. 159 Конституції України про те, що законопроект про внесення змін до Конституції розглядається Верховною Радою України тільки за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Основного Закону, є конституційною гарантією стабільності конституційного ладу, формою захисту ключових конституційних цінностей.

Здійснюючи конституційний контроль на стадії підготовки у парламенті остаточного тексту законопроекту про внесення змін до Конституції України, який зводиться до дачі висновку щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції, Конституційний Суд України тим самим стає учасником законодавчого процесу. Проте така його діяльність не є політичною. Вона зводиться до юридичної оцінки законопроекту і лише в межах і в порядку, визначених Конституцією і законами України.

Конституційному контролю підлягають законопроекти про внесення змін до Конституції України, подані до Верховної Ради України згідно із статтями 154, 155 і 156 Конституції України. Суб’єктом права на конституційне подання з питань надання висновку Конституційним Судом щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Основного Закону є Верховна Рада України. Саме її подання і є підставою для відкриття конституційного провадження у справі. Такі справи розглядаються Судом невідкладно, протягом одного місяця з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.

Резолютивна частина висновку Конституційного Суду України у даних справах має містити положення законопроекту про внесення змін до Конституції України, які відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України, і положення, які не відповідають цим її вимогам.

За статтею 157 Конституції України, Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з Основним Законом України (ст. 21) права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Вони є її природними правами і свободами, закріпленими насамперед у Конституції України. Саме їх юридичне оформлення в конституційних правових актах надає їм статусу невідчужуваності і непорушності, пріоритетності перед усіма іншими соціальними нормами. Саме правам і свободам людини має підпорядковуватися діяльність будь-яких суб’єктів публічної влади. За Конституцією України, зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Дане положення є одним із проявів дії принципу верховенства права в Україні, передбаченого у ст. 8 Основного Закону.

Конституція України закріплює конкретні права і свободи людини і громадянина, не вважаючи їх вичерпними. З огляду на це законопроектами про внесення змін до Конституції може доповнюватись їх перелік, але за умови, що нові права і свободи не будуть скасовувати чи обмежувати існуючі, які гарантовані державою на конституційному рівні.

Відповідно до Конституції Україна є незалежною державою (ст. 1), а її територія в