Читати книгу - "Танок з драконами"

Гіздахр зо’Лорак повільно підвівся з драконового престолу.

— Я мушу поспитатися думки моїх радників. Сей прийом скінчено.

— Усі на коліна перед їхньою препишністю Гіздахром зо’Лораком, Чотирнадцятим від старини нареченим, царем меєринським, пагоном Гісу, октархом Старого Царства, господарем на Скахазадхані, названим батьком драконів і кров’ю Гарпії! — заволав ражак.

Мідні Звірі виступили з-поміж стовпів, утворили шерегу і рушили крок у крок, витісняючи прохачів з палати.

Дорнійцям лежав ближчий шлях, ніж решті. Як личило особі високого роду та стану, Квентин Мартел отримав помешкання у Великій Піраміді двома поверхами нижче — зручні та вишукано прикрашені покої з власним нужником і загородженою стінами терасою. Напевне, саме тому він з супутниками затримався позаду, чекаючи, щоб юрба розсіялася.

Пан Барістан спостерігав за ними задумливими очима. «Чого б хотіла Даянерис?» — спитав він себе. І вирішив, що знає відповідь. Старий лицар рушив швидкими кроками через палату, розвіваючи довгим білим корзном, наздогнав дорнійців коло самих сходів і почув, як Пийвода жартує до Квентина:

— При дворі твого батька ніколи не буває такого пожвавлення.

— Князю Квентине! — покликав Селмі. — Чи можна прохати про ласку перемовитися?

Квентин Мартел обернувся.

— Пане Барістане! Звісно. Мої покої розташовані поверхом нижче.

«Оце вже ні.»

— Не личить мені давати вам непрохані поради, князю Квентине… та на вашому місці я б не повертався до тих покоїв. Вам із друзями краще піти сходами і залишити це бентежне місце назавжди.

Великий княжич зачудовано витріщився.

— Піраміду?

— Місто. Повернутися до Дорну.

Дорнійці перезирнулися.

— У покоях лежить наша зброя та обладунки, — відповів Геріс Пийвода. — Не кажучи вже про гроші.

— Мечі можна добути нові, — мовив пан Барістан. — Та й золота я вам знайду вдосталь на перевіз до Дорну. Вас, князю Квентине, сьогодні помітив цар на прийомі. І насупив чоло.

Геріс Пийвода зареготав.

— То нам боятися Гіздахра зо’Лорака?! Ви ж його щойно бачили. Він скиглив і плазував перед юнкайцями. Вони прислали йому голову, а він і пальцем не ворухнув!

Квентин Мартел кивнув на знак згоди.

— Князеві краще думати, перш ніж діяти. А цей цар… я не знаю, що про нього думати. Королева теж попереджала мене про нього, так, але…

— Королева вас попереджала? — спохмурнів Селмі. — Чому ж ви досі тут?

Князь Квентин зашарівся.

— Але шлюбна угода…

— Її уклали двоє покійників, ані словом не згадавши про вас і королеву. Угода обіцяє руку вашої сестри братові королеви — ще одному покійникові. Вона не має жодної сили. Доки ви не з’явилися тут, її милість гадки не мала про саме її існування. Ваш батько, князю Квентине, добре зберігає таємниці. Боюся, чи не занадто добре. Якби королева знала про угоду ще в Карфі, то може, не звернула б до Невільницької затоки. Але ви з’явилися надто пізно. Не хочу сипати вам сіль на рани, але її милість має нового чоловіка і старого прихильника, і вочевидь віддає їм обом перевагу перед вами.

Гнів спалахнув у темних очах князя.

— Цей гіскарський випанок не є гідним чоловіком для королеви усього Семицарства!

— Про те не вам судити. — Пан Барістан завагався, питаючи себе, чи не прохопився зайвим словом. «Ні. Треба розказати і решту.» — Того дня у Дазнаковій ямі певні ласощі у королівській ложі були отруєні. Лише неймовірною примхою долі їх усі з’їв Могутній Бельвас. Блакитні Грації кажуть: євнуха врятував обсяг черева і його нелюдська сила. Та все ж він ледь не помер, і ще досі не конче уникнув небезпеки.

На обличчі князя Квентина відбилася щира й тяжка ураза.

— Отрута? То її підклали… для Даянерис?

— Для неї або Гіздахра. А чи для обох. Проте ложа була його власна, і саме його милість наказував, які приготування зробити. Якщо отруєння — його рук справа… тоді йому знадобиться цап-відбувайло. Хто може бути кращим за суперника з далеких країв, який не має друзів при дворі? Хто вірогідніший за жениха-невдаху, якому відмовила королева?

Квентин Мартел зблід з лиця.

— Я?! Та я б ніколи… ви ж не думаєте, що я причетний до…

«Або це правда, або йому рівних немає у блазнюванні.»

— Інші подумають, чому ні, — відповів пан Барістан. — Вашим дядьком був Червоний Гаспид. А ви маєте вагому причину бажати смерті цареві Гіздахру.

— Безліч інших теж, — заперечив Геріс Пийвода. — Ось приміром, Нахаріс. Королевин…

— …особистий супутник, — закінчив за нього пан Барістан, поки дорнійський лицар не ляпнув чогось образливого для честі королеви. — У Дорні ви ж не любите інших, грубіших висловів, хіба не так?

На відповідь він не чекав.

— Великий князь Левин був моїм присяжним братчиком. За тих часів у Королегвардії ніхто нічого не ховав один від одного. Тому я знаю, що він теж тримав при собі… особисту супутницю. І не відчував за те жодного сорому.

— Та вже ж, — відповів зашарілий Квентин, — і все-таки…

— Дааріо вбив би Гіздахра за один удар серця, якби наважився, — вів далі пан Барістан. — Але не отрутою. Ніколи. Та Дааріо тут, власне, і не було. Проте Гіздахр однак звинуватив би його у отруєнні кониками, і то з великою охотою… якби не мав потреби у «Буревісниках». А цар їх втратить, якщо скарає на смерть їхнього полковника. Ні, пане князю. Якщо його милості знадобиться отруйник для покарання, він шукатиме вас.

Барістан сказав усе, що насмілювався сказати безпечно. За кілька днів, якщо боги зглянуться, Гіздахр зо’Лорак більше не правитиме Меєрином… та в кожному разі нема потреби втягувати князя Квентина у кривавий безлад, який чекав попереду.

— Якщо вам усе-таки кортить лишитися в Меєрині, то принаймні тримайтеся щонайдалі від двору і сподівайтеся, що Гіздахр про вас забуде, — скінчив пан Барістан. — Але наймудріше, пане князю, буде винайняти собі корабель до Волантису. Втім, хай що ви оберете, я бажаю вам усього найкращого.

Не встиг він подолати і трьох сходинок, як Квентин Мартел покликав його знову.

— Це ж ваше прізвисько — Барістан Зухвалий, хіба не так?

— Є люди, які так мене кличуть.

Селмі вислужив це прізвисько у десять років, коли ще тільки став зброєносцем, але вже забрав собі в голову — з дурощів та марнославства — що може рівнятися на бойовищі з досвідченими,