Читати книгу - "Аналітична історія України"

* * *

Доктор Теодор Оберлендер був на той час міністром ФРН у справах біженців та інвалідів війни в уряді бундесканцлера Конрада Аденауера (1876–1967), та його дискредитація сприяла би, посередньо, дискредитації самого Аденауера, а значить – дала би великий козир Москві, яка й тоді ще не могла відмитись від пакту Молотова-Ріббентропа.

Відповідальність за убивства у Львові 1941 (як і в іншіх містах України) й була покладена на Т. Оберлендера, який тоді був, ніби «політічєскім руководітєлєм» батальйону «Нахтігаль», уформованого – з кого би ви думали? – правильно: «із українскіх добровольцєв».

Сенс цієї московської афери з Оберлендером виявиться пізніше, після убивства 15 жовтня 1959 Степана Бандери в Мюнхені. Негайно по тому, як підчас розтину були викриті сліди ціанової кислоти, – відпала й версія про смерть від серцевого нападу, яка так добре спрацювала у випадку Лева Ребета 1957. Стало більш-менш очевидно, що йдеться про вбивство. От тоді й придався запасний варіант з аферою: мовляв, Бандера знав про злочини Оберлендера та міг бути свідком проти нього на суді; а той злякався цього й убив Бандеру. Одночасно Москва почала випробувати й запасні варіанти. Зокрема, плести щось про порахунки всередині ОУН. Вся правда виявиться остаточно лише роками пізніше, на Федеральному суді в Карлсруе, 1962.

Історія хрущовських полювань на Степана Бандеру, найвидатнішу постать українського визвольного руху, уходить коренями в часи хрущовського гауляйтерства в Україні.

Почалося все ще 1947, та з провінційного київського КҐБ (тоді – МҐБ), безпосередньо підвладного Хрущеву. Убивство повинен був виконати совєцький агент Ярослав Мороз, виправлений до Німеччини. Пояснити його, це вбивство, передбачалося якимись ОУНівськими порахунками, хоча щось подібне й не було відоме взагалі. Отже, треба було викликати якусь українську міжусобицю; але, злочинний план Хрущова провалився відразу, завдяки пильності українців.

Спробу було поновлено вже 1948, коли через Польщу до Німеччини був перекинутий другий агент КҐБ Володимир Стельмащук, більш досвідчений. Він був перед тим капітаном АК («Армія Крайова»), де виконував провокаторські завдання КҐБ (НКВД). В ОУН його незабаром теж здемаскували та він змушений був хутко зникнути з Німеччини.

Пізніше, коли Хрущов був уже у Москві, 1952, – зі Східної Німеччини до ФРН були заслані двоє агентів МҐБ, Лагуда й Леман, з наказом убити С. Бандеру. Але, німецька розвідка Гелена мала тоді свого агента на оперативній базі МҐБ у Карлсгорсті (Східний Берлін), та миттю заарештувала обох, надовго засадивши до каторжної тюрми у Франкфурті над Майном.

Наступного 1953 Н. Хрущов висилає на убивство Бандери до Мюнхену свого старого та випробуваного агента, німця Стефана Лібгольца з Волині. Одначе його в ОУН хутко розпізнали та стежили за ним, простежуючи мережу його зв’язків. Тільки 1957 йому прямим текстом заявили, що йому нема чого робити в Німеччині та він зумів зникнути. Подався до Східного Берліна, кубла совєцьких шпигунів і диверсантів. Потім, 1961, він вирине знову, у зв’язку зі втечею убивці Ребета і Бандери, Богдана Сташінского на захід.

Крутилося навкруги Бандери й чимало іншого московського сміття, аж до якогось Вінціга, заарештованого німецькою розвідкою; він планував викрадення дітей Бандери.

* * *

В Москві тим часом починають розуміти, що часи аматорства минули, в Німеччині є свій захисний апарат проти терору, своя розвідка, та… до справи треба готуватись грунтовно. Настає час Богдана Сташінского, досвідченого агента КҐБ з 1950. Його готує та напутує сам голова КҐБ Алєксандр Шєлєпін, довірена особа Н. С. Хрущова. Той згодом зробить його за це на XXII партз’їзді (1961) – секретарем ЦК. Зброю для Сташінского виготовляє спеціальний науковий інститут убивць КҐБ «почтовий ящік №…», у просторіччі – «хозяйство Жєлєзнова». Це компактна пістоля, що вистрілює в обличчя жертви плювок синільної кислоти, найсильнішої отрути, яка провокує негайну зупинку серця: імітуючи раптову природну смерть від серцевого нападу. Хоч і має характерний запах – гіркого міндалю, який, однак, скоро вивітрюється; але, попавши до організму – отрута зберігається довше, та може бути викритою при своєчасному розтині.

Саме з цієї зброї був убитий Б. Сташінскім 12 жовтня 1957 на сходах свого бюро український журналіст, доктор Лев Ребет, – перше мюнхенське вбивство. Але, воно було радше пробою, перевіркою схеми дій. Бо, – поліція навіть не засвідчила вбивства, та зійшлася на тому, що Л. Ребет помер від несподіваного серцевого нападу.

У Москві перебіг подій викликав загальне захоплення та радість: шлях до досконалого скритовбивства нарешті знайдений! – тепер…

Але, наступне убивство Степана Бандери на сходах його власного дому у Мюнхені 15 жовтня 1959, – показало, що московським убивцям ще далеко до досконалості: розтин тіла показав наявність отрути. Саме тоді й придалася для відведення очей попередня афера з наклепами на Оберлендера. Однак, і цього було замало, бо 13 жовтня 1964 на прес конференції у Східному Берліні, московська більшевичня вустами агента КҐБ Стефана Лібгольца робить сенсаційне «відкриття»: С. Бандеру замордував член проводу ОУН Дмитро Миськів!

Здавалося би – навіщо нова версія, коли вже й стара, з Оберлендером, майже забуласяі Але, справа в тому, що місяць перед тим, 12 серпня 1964, – звіяв на захід убивця Ребета і Бандери, агент Шєлєпіна і Хрущова, Богдан Сташінскій; тільки-но нагороджений за свій геройський вчинок орденом «Красного Знамєні».

Втім, як ця нова версія щось там і засвідчила, так це радше те, що всі й раніше могли добре знати (як хотіли знати). А саме, що навіть у справі свого життя – брудній провокації, московські більшовики були, часом, таким самим сміттям та нікчемством, як і в будь-чому іншому. Бо Дмитро Миськів, шкода, був 12–15 жовтня 1959 у Римі в справах, що засвідчене документами та свідками. Та був викликаний терміново до Мюнхену тільки 15 жовтня 1959, після убивства Бандери.

Одне слово, брехливих совєцький версій, та ще таких, що кожна виключала інші (!), – було тоді не перелічити. Однак, жодна з них не була сприйнята кимось серйозно; з кожної стирчали віслючі вуха московського КҐБ. Ну, як з отим повідомленням про смерть Бандери радіостанцією в Празі, яке, кажуть люди, передувало самому вбивстві на цілу годину.

* * *

Для новітньої історії десятиріччя 1953–1963, – було чи не найбільш рясним на історичні події. Оглянемо їх коротко.

Смерть І. Сталіна 5.03.1953 – призвела до радикальної зміни влади в Кремлі. Світ турбується, сподівається, гадає – якою ж вона буде, ота нова влада? Дещо заспокоюється, розумуючи так, просто