Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

Олег

- Та я в сраці більше розуму маю, ніж вона в голові! Зустрінься вона мені зараз, повидирав би її кістляві руки й ноги і зробив би з них підпирачки для помідорів! А тими варениками, що у неї замість губ, заткнув би вибоїну в «Титаніку»!

- Досить, Руслане, - вгамовую дядька, який вже хвилин десять кляне Богдану.

- Що досить? – зіскакує з табуретки. - Та дупа навиворіт лишила дитину посеред вулиці одну і ще виставляє претензії? Дідька лисого їй і її пришелепуватому батьку, а не Вероніка! – демонструє нам з батьком дулю.

- Всядься, - тато тисне йому на плече. Дядько сідає, але далі сопе, як бик. – Ти говорив з Олесею? – звертається уже до мене.

- Чому ти їй не присунув своїм стручком? Вона хоч бога в голові має! Тинявся за нею з висолопленим язиком стільки років і встромив …

- Руслане, годі, інакше витягну тебе за поріг і не подивлюся, що ти старий! Помовч хоч трохи! Думаєш, твоє ляпання чимось зараз допомагає? – гаркаю, не маючи більше сил це слухати. Я сам тисячі разів прокручував цю думку в голові, але ніхто вже не змінить того, що сталося.

   Дядько знову всідається на табурет та заштовхує нарешті свій рот печивом, яке батько поставив до чаю.

- Тату, дзвонить твій телефон! – Ніка зазирає до кухні та знову біжить до кімнати.

   Підіймаюся з кухонного куточку та йду до коридору, де залишив рюкзак. Прийняти виклик не встигаю. Розблоковую телефон та бачу пропущений дзвінок від Олесі. Пальці починають дрібно тремтіти і незрозуміле відчуття радості та тепла розливається у грудях. Я її не послухав. Замість того, щоб видалити номер – зберіг. Впевнений, що мій вона просто запам’ятала.

   Виходжу на ганок та передзвонюю. Хвилююся, ніби перед нашим першим поцілунком. Поки лунають гудки, по-черзі витираю спітнілі долоні об штани, перекладаючи телефон з однієї руки в іншу.

- Алло, - рутинне слово розливає по тілу хвилю тепла. Що говорити? – Ти слухаєш?

- Так.

- Рома розповів про твою ситуацію. Я дам свідчення у суді.

   Киваю у відповідь і відразу ляскаю себе по лобі, бо вона цього не бачить.

- Дякую. Ми можемо завтра поговорити?

- Я завтра працюю. Але у мене буде перерва. Опівдні буде зручно?

- Так, - мені зовсім не підходить цей час через роботу, але розмова важливіша.

- Адресу надішлю повідомленням.

   Скидає виклик, не давши мені й рота розкрити.

   Відразу телефоную до центру та відміняю заняття.

    Перебуваючи у стані ейфорії після її дзвінка заходжу знову до кухні, де батько з Русланом мовчки сьорбають чай.

- Чого либу тягнеш, як старий опецьок, у якого встав без «Віагри»?

- А що таке «Віагра»? – відразу лунає голос Ніки за спиною.

   Коли вже йому той язик у петлю скрутить?!

- Ліки, Лялечко. Дід Руслан такі приймає, - не можу втриматися від шпильки у бік дядька.

- Ти хворий? – Ніка кидає на нього стривожений погляд. - Ти помреш?

- Не дочекаєтеся. Ніко, сідай чай пити, - плескає себе по колінах, - то що там? – говорить вже до мене.

- Олеся телефонувала, - спираюся плечем на дверну коробку, - вона погодилася дати свідчення. Домовилися завтра зустрітися.

- Олеся? – Ніка відразу зістрибує з колін дядька. – Ти поїдеш до неї в гості? Можна мені з тобою? Я буду дуже слухняною, будь ласка, татку!

   Під трьома пильними поглядами намагаюся прийняти правильне рішення. Розмова зовсім не для дитячих вух. І взагалі не варто Вероніці до неї прив’язуватися. Розраховувати хоча б на дружнє спілкування дуже самовпевнено з мого боку. Очевидно, що Олесі воно непотрібне.

- Я намалюю їй малюнок, вона казала, що у мене гарно виходить. Будь ласка.

- Добре, - таки здаюсь, розуміючи, що приймаю абсолютно неправильне рішення.

   Ніка починає стрибати, як пружина, плескаючи в долоні, і несеться до своєї кімнати. Мабуть, щоб підготувати обіцяний подарунок.

- Цього разу зроби все правильно і не втрачай її більше.

- Тату, ми вже про це говорили. І зараз абсолютно не той час, коли я маю думати, як влаштувати особисте життя. Єдина жінка, яку я збираюся там лишити  – це Ніка.

- Ні, ну ти подивися на нього, - знов бурчить дядько, - вирішив карати себе до кінця життя? Хочеш лишитися самотнім стариганом, як ми? У тебе росте дівчинка, якій будуть потрібні жіночі поради про всякі бабські штуки. Ти наказуєш не тільки себе, її також. А з ким залишишся ти, коли вона виросте? Не будь дурнем. Давай тій плюгавці під зад і переходь в наступ.

- Руслан все правильно каже…

- Які ж ви стратеги доморощені. Усе вже вирішили. Мій трамвай давно поїхав. Навіть якби я дослухався до вашої поради, повторюю, вже пізно. Вона зайнята, а хтось інший мені й задарма не треба. Олеся заміжня.

- Що за дурня? Вчора я бачив Таню і Власа. Такою новиною  точно поділилися б чи вони, чи Мар’яна.