Читати книгу - "Мені потрібна свобода, Аріна Спел"

-Нам треба поговорити- звернулася я до Кайлена, після того, як мені вдалося все-таки поїсти. 
Він мовчки припідняв брову, мовляв, слухаю. А я знову зависла. Ось чому він такий красивий, нащо чоловіку така врода? Хоч би шрам який потворний мав, чи губи не такі чуттєві і спокусливі. 

-Будеш так дивитися, розмову доведеться відкласти.

Та що б тебе, точно, розмова. 
-Перше і головне. Контрацепція - я розтягла це слово по складах- я ще не готова навіть до шлюбу, а до дітей й поготів. 
-Тут не хвилюйся, ти ж знаєш, що зачати дитину не так і легко. В ідеальному варіанті це станеться через років пʼять, можливо й пізніше. Якщо приймати протизаплідне зараз, це відстрочка ще років на десять, може й назавжди. Я не готовий до такого ризику. А ти?

Тут він правий. Вже одна дитина вважалася за щастя. Дві й поготів. Якщо парі вдавалося завагітніти років за три, це була неймовірна вдача. А за такий час ми або вживимося або повбиваємо один одного. 
-Тоді, чи можу я просити про подарунок з нагоди нашого одруження? 
-Так, будь-які коштовності, сукні. Все що забажаєш.

-Пффф. Не дуже то й цікавить. Та й цим ти забезпечиш мене й так, це твій обов’язок, взагалі то. 
-О, я заінтригований.

-Хочу завтра зранку на власні очі побачити як всі три твої фаворитки назавжди покидають палац! - ці слова я говорила спокійно, пильно дивлячись йому в очі. Намагалася не показувати яка буря в середині мене. 
-Це неможливо ! - відрізав він. Так само дивиться на мене, не відводячи погляду. 
Пауза.

Та що я собі таке на фантазувала? Що він зміниться заради мене? Що стане мені достойним чоловіком? Навіть зараз не готовий розлучитися зі своїми шльондрами, що буде через рік чи два? Ні. Не терпітиму й дня!!!

Мабуть все це відбивалося на моєму лиці, бо куточки його губ поповзли догори.

-Вони вже три дні в дорозі. Якщо накажу повернутися, це займе такий самий час. Отже виїхати з палацу так щоб ти бачила , вони зможуть десь за чотири-пʼять днів. Не розумію доцільність цього, але що не зробиш заради коханої дружини. До речі, тобі дуже личать ревнощі!

Я і раділа і злилася одночасно. 

-Ти теж нівроку. Добре, якщо з цим подарунком не склалося, то давай інший. У своєму  минулому житті я мала захоплення. Колись в юності, коли мала час для себе, я займалася танцями на пілоні. Навіть в змаганнях брала участь, мала призові місця. 

-Ти говориш про танець спокуси? 
-Цей, як ти кажеш, танець спокуси, у нас називається стриптиз. Це дещо різні речі. Стриптиз це про зваблення, але він набагато легший і примітивніший . Його я , звісно, вмію виконувати також. А це пілонний спорт, тут зовсім інше, потрібна неабияка фізична підготовка, довгі роки тренувань. Знаєш які відчуття, коли весь зал аплодує тобі? 

-Сподіваюся тут ти глядачів не плануєш вражати? 
-А ти даси?

-І не мрій. Хоча займатися можеш, за однієї умови : жоден чоловік ніколи цього не побачить. Вистачить з мене й вражень від того, що колись ти збирала аншлаги. 
-Добре, єдиним моїм глядачем будеш ти. Я взагалі то, з ввічливості твоє думки питаю. Ти ж не думаєш що я й справді дозволю командувати собою. 
-А от про це вже я хотів з тобою поговорити- очі Кайлена звузилися, - ти плануєш почати слухатися, як личить порядній дружині і жінці?

-Так- погодилась я.- це питання теж треба вирішити тут і зараз. Я дам тобі вибір. Або я слухняна в побуті, або в ліжку. Стій, не в ліжку, бо ще затягнеш мене на постіль, й почнеш командувати яку сукню одягати, а я пообіцяла слухатися. В сексі. Так буде вірніше.

-Повністю слухняна? Що б я не забажав, коли, де і як?- голос його став грубіший і загрозливіший.

-Так, абсолютно.

-Це вибір без вибору.

-Чому? Тобі ж вирішувати. Ти ж так мріяв про покірну дружину. Подумаєш, така маленька жертва. 

-Я обертаю другий варіант. Але не перестану сподіватися, що колись справдиться й перший.

-Та хто ж я така, щоб позбавляти людину надії? Мрій, скільки влізе- весело підморгнула йому я. Бідолашний. Така нездійснена мрія в чоловіка. 
Далі наша розмова попливла з миролюбивому руслі. Ми розмовляли про дитинство, батьків, згадували різні смішні випадки. Було так легко і затишно. 

Ми провели ще одну пристрасну ніч в будинку, а на ранок повернулися в замок. 
Там теж все текло мирно і плавно. В наших стосунках панувала гармонія. Кайлен навіть погодився на мої уроки самооборони з Остіном, хоч це рішення й далося йому не легко. Та після нашого повернення він більше не ревнував до брата, може й справді взявся за розум. 
Минуло  два тижні. Життя здавалося ідеальним. Я досягла повної гармонії зі своїм звіром. Оберти не потребували від мене жодних зусиль. 
Чи може все йти ідеально весь час? Ні. Звісно ні. 
Наближався день нашого офіційного одруження, на публіку. За законами цього світу ми вже й так були чоловіком і жінкою. Але пишний прийом і гуляння ніхто не відміняв. Потрібно було віддати данину королівським традиціям. 
-Є якісь побажання щодо сукні? - спитала я.

-Ні, я не самогубець, вирішуй сама. 
Ну хоч щось. День і так обіцяв бути не легкий. Я розуміла, що на людях треба буде стримувати себе й вдавати мрію Кайлена : покірну і слухняну дружиноньку.