Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

Наступні два тижні затишшя ледве не звели мене з розуму. Хан зібрав новий загін та відправив його на допомогу армії. Енріке не зʼявлявся, залишивши мене без будь-якої інформації.

Чутки почали просочуватися до служниць. Я часто чула як вони говорили про війну, ніби про щось далеке та романтичне. Мріяли, як будуть зустрічати героїв. Бажали смерті ворогам, яких навіть ніколи не бачили.

Мене тіпало від цих розмов. Адже я вже втрачала рідних та знала якими повертаються після війни. Бачила, що бувають не тільки жахливі рани та відсутні кінцівки, а існують і такі травми, які не видно з першого погляду, але вони руйнують розум і душу.

Сьогоднішній день мав видатися таким як інші дні. Я годувала павичів та мала випустити їх гуляти по території палацу, аж раптом у двері забігла Гюль, злякавши усіх робітниць своїм криком:

- Народжує! Пані Сезен народжує!

Служниці одночасно покидали все, що тримали у руках, та почали стрибати від захвату. На їхніх обличчях зʼявилися вирази щирої радості.

Я спробувала згадати хто така пані Сезен. І мені це неочікувано вдалося. Я майже вивчила усіх наложниць хана, а тому змогла пригадати дівчину у жовтій сукні, на яку звернула увагу ще у першій свій день в Анрі. Тоді мені здалося, що вона от-от народить. Але виявилося, що я помилилася. Напевно, мене ввів в оману її худорлявий стан.

Служниці кинулися до Гюль, благаючи відпустити їх до будинку наложниці Сезен, щоб вони могли молитися під вікнами.

- А працювати хто буде? - відбивалася Гюль. Але мені здалося, що вона і сама воліла б сидіти під вікнами.

Ззовні долітали голоси та сміх. Служниці поспішали до будинку породіллі.

- Якщо пані народить сина, то стане найповажнішою жінкою хана, - скиглили служниці. - Вона повинна побачити, що ми приходили до неї!

Поки дівчата вмовляли Гюль, я відійшла трохи далі, закінчуючи свої справи. Нікуди іти я не збиралася. А якщо мене залишать на самоті, я тільки зрадію.

За минулий час я змогла дізнатися, що у хана поки що немає спадкоємця. У нього вже дві дочки, але жодного сина. Зараз найближчим кандидатом на титул наступного хана є брат Мансура - Левент. Саме його дружиною стала Ділара, сестра Зіяда. Чому Ділара, яку спершу обрали в наложниці до хана, стала дружиною його брата і що там був за скандал, я так і не зрозуміла. Зараз Ділара також була при надії. При нашій першій зустрічі я не помітила цього, але побачивши її день назад, розрізнила під одягом округлий живіт.

Хан Мансур сподівався, що Сезен зможе подарувати йому сина. Тоді вона, як мати майбутнього правителя, отримала б більше привілеїв.

Але я мала сумніви, що пологи пройдуть добре. Ще у першу нашу зустріч вона здалася мені хворою, а останнім часом Сезен взагалі не виходила зі свого будиночка.

- А хто тут прибере? - привернув мою увагу черговий крик Гюль.

- Миша! - в один голос відгукнулися служниці. Я навіть очі закотила. Але Гюль раптом повернулася до мене:

- Іди сюди, мишеня!

Дівчата скоріше посунулися, не бажаючи знаходитися надто близько до мене, та задерли голови.

- Що потрібно зробити? - спитала я спокійно. Гюль одразу цокнула язиком та зробила незрозумілий жест рукою:

- Ох, як же бісить ця твоя манера розмовляти! Ти в пташнику, а не на аудієнції у хана. Припини вдавати з себе казна-кого. Півні не оцінять твої старання.

Служниці засміялися, зневажливо дивлячись на мене. Я ж лишилася байдужою до слів Гюль. Наче взагалі нічого не почула. Просто стояла в очікуванні її наказів.

Жінка скривилася, хоча могла вже й звикнути, що не отримує на свої провокації ніякої реакції. Вона шикнула на служниць, а потім удала, що замахується на них ганчіркою:

- Чого ви тут встали, вуха грієте? Хотіли йти молитися, то йдіть вже!

Дівчата хором зойкнули та побігли геть з пташника. А Гюль знову глянула на мене.

- А ти підеш до цілителя.

- Навіщо? - я напружилася, не знаючи, що для мене підготували на цей раз.

- Віднесеш оце, - жінка протягнула мені туго завʼязаний маленький мішечок. Прийнявши його, я відчула пальцями грані монет.

- А чому саме я? - здивовано підняла погляд на Гюль, а вона вперла руки в боки:

- Тобі в мене красти ні до чого. Все одно витратити нікуди не зможеш. Та й молитися до Сезен ти не поспішаєш. А тому іди до цілителя. Дочекайся поки він збере усе замовлення і повертайся сюди. Зрозуміла?

Довелося підкоритися.

Поки йшла до будинку цілителя, який розташовувався на кордоні чоловічої та жіночої половини палацу, встигла помітити натовп зі служниць, які прибігли до будинку Сезен. Навіть почула віддалений крик наложниці. Але швидше відвернулася та пішла своєю дорогою.

Придворний цілитель мав у своєму розпорядженні будинок, який складався з чотирьох будівель і утворював квадрат, а всередині розташувався затишний дворик, у якому чоловік вирощував рослини. Я зайшла у головні двері, звичним поглядом глянула на рослини, більшість були мені відомі. Мою увагу знову привернула до себе рослина з великими пальчастими листками. І першим, що я помітила, була відсутність плодів. Невже їх хтось зібрав?

Але я викинула ці думки з голови та пішла вперед.

Цілитель уважно перерахував монети, спитав у мене чи не було додаткових вказівок, а потім велів чекати. Його помічники дивилися на мене великими очима, хоч і намагалися вдавати, що дуже зайняті своїми справами.

Коли цілитель вийшов з кімнати, я змогла озирнутися і придивитися до помічників. Перший чавив у ступці сушений перець, перетирав до стану пилу, а потім зсипав до спеціального мішечка. А от коли я побачила, що робить другий, у мене перехопило подих. Я не могла відвести погляд від коричнево-зелених бобів, які він сортував.

- Що ви робите? - спитала я, спостерігаючи за пальцями помічника. Він наче не зважав на те, що шкіра на його долонях почервоніла. Я могла лише здогадуватися чи знав він що це означає.