Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

РОЗДІЛ 14

Консультація

Ніщо не дивувало й не спантеличувало Таппенс так, як легкість і простота, з якою все було залагоджено завдяки вмілому керівництву сера Джеймса. Лікар з готовністю прийняв версію, що місіс Вандемеєр випадково випила надмірну дозу хлоралгідрату. Він сумнівався, чи потрібне тут розслідування.

Якщо так, він дасть знати серу Джеймсу. Він розумів, що напередодні місіс Вандемеєр збиралася виїздити за кордон і слуги вже пішли. Сер Джеймс і його юні друзі були у неї, коли раптом в неї стався напад, і провели ніч у її квартирі, не бажаючи залишати її саму. Чи знають вони когось із її родичів? Ні, але сер Джеймс скерував його до адвоката місіс Вандемеєр.

Незабаром прибула медсестра, щоб перебрати обов’язки на себе, а інші покинули злощасну будівлю.

— І що тепер? — спитав Джуліус із нотками відчаю. — Гадаю, ми остаточно все втратили.

Сер Джеймс замислено погладив підборіддя.

— Ні, — тихо сказав він. — Досі е шанс, що доктор Голл зможе нам щось розповісти.

— Боже! Я й забув про нього.

— Шанс невеликий, але ним не потрібно нехтувати. Здається, я казав вам, що він зупинився в «Метрополі». Пропоную відвідати його якнайшвидше. Скажімо, після ванної та сніданку?

Домовилися, що Таппенс і Джуліус повернуться до «Рітцу» й заїдуть за сером Джеймсом на машині. План було сумлінно виконано, і кілька хвилин по одинадцятій вони під’їхали до «Метрополю». Спитали доктора Голла, і портьє пішов його розшукувати. За кілька хвилин невисокий лікар вже поспішав до них.

— Можете приділити нам кілька хвилин, докторе Голле? — приємно мовив сер Джеймс. — Дозвольте представити вам міс Каулі. Містера Гершайммера, гадаю, ви вже знаєте.

Жартівливий вогник загорівся в очах лікаря, коли він тиснув руку Джуліусу.

— А, так, мій любий друг із пригоди на дереві! Щиколотка в порядку, еге ж?

— Гадаю, її зцілено завдяки вашому вмілому лікуванню, доку.

— А сердечна недуга? Ха-ха!

—Досі шукаю, — коротко відповів Джуліус.

— Перейдімо до суті: ми можемо поговорити з вами наодинці? — спитав сер Джеймс.

— Звісно. Гадаю, тут є кімната, де буде тихо й нас ніхто не потурбує.

Він пішов, інші рушили слідом. Коли вони сіли, лікар запитально подивився на сера Джеймса.

—Докторе Голле, я дуже занепокоєний пошуками однієї молодої леді з метою отримання свідчень від неї. Я маю підстави вважати, що у певний час вона перебувала у вашому закладі в Борнмуті. Сподіваюся, я не порушую професійного етикету тим, що запитую вас про це?

— Гадаю, йдеться про свідчення?

Якусь мить сер Джеймс вагався, а тоді відповів: — Так.

— Я з задоволенням надам вам будь-яку інформацію, наскільки це буде в моїй владі. Як звати молоду леді? Пам’ятаю, містер Гершайммер запитував... — Він повернувся до Джуліуса.

— Ім’я, — відверто заявив сер Джеймс, — насправді несуттєве. Її майже напевне привезли до вас під чужим ім’ям. Але я хотів би знати, чи знайомі ви з місіс Вандемеєр?

— Місіс Вандемеєр, із квартири № 20 в будинку Сауз-Одлі? Побіжно знайомий.

— Вам невідомо, що сталося?

— Що ви маєте на увазі?

— Ви не знаєте, що місіс Вандемеєр мертва?

— Боже, боже, я й гадки про це не мав! Коли це сталося?

— Учора ввечері вона вжила завелику дозу хлоралгідрату.

— Навмисно?

— Вважають, що випадково. Не хотів би висловлювати власних припущень. У будь-якому разі, її знайшли мертвою сьогодні вранці.

— Дуже сумно. Гарна самотня жінка. Припускаю, вона була вашим другом, якщо ви знайомі з усіма цими подробицями.

— Я знайомий з подробицями тому, що... ну, тому, що це я знайшов її мертвою.

— Звісно. — Лікар здригнувся.

— Так, — сказав сер Джеймс і замислено погладив підборіддя.

— Це дуже сумна новина, але, даруйте, я не розумію, як це пов’язано з темою вашого запиту?

— Пов’язано ось як: чи правда, що місіс Вандемеєр помістила під вашу опіку молоду родичку?

Джуліус нетерпляче нахилився вперед.

— Це справді так, — тихо відповів лікар.

— Під іменем?..

—Дженет Вандемеєр. Я так зрозумів, що вона племінниця місіс Вандемеєр.

— І вона потрапила до вас...

— Як я пам’ятаю, у червні чи липні 1915 року.

— Вона мала психічне захворювання?

— Вона абсолютно здорова, якщо ви це маєте на увазі. Зі слів місіс Вандемеєр я зрозумів, що дівчина була з нею на «Лузитанії», коли той нещасний корабель затонув, і пережила важкий шок.

— Гадаю, ми на правильному шляху? — сер Джеймс озирнувся.

— Кажу ж — я телепень! — відгукнувся Джуліус.

Лікар подивився на них усіх з цікавістю.

— Ви говорили, що вам потрібні від неї свідчення, — сказав він. — Гадаю, вона не здатна їх надати.

— Як? Ви щойно казали, що психічно вона цілком здорова.

— Так і є. Однак, якщо ви хочете від неї свідчень стосовно подій до 7 травня 1915 року, вона не зможе їх надати.

Вони ошелешено дивилися на низенького чоловіка. Той кивнув, підтверджуючи свої слова.

— Шкода, — мовив він. — Неймовірно шкода, сер Джеймс, особливо зважаючи, що справа, як я