Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Але чому, друже? На дідька, чому?

Низенький чоловік переніс свій доброзичливий погляд на схвильованого молодого американця.

— Тому що Дженет Вандемеєр страждає на повну втрату пам’яті!

— Що?

— Саме так. Цікавий випадок, дуже цікавий випадок. Не такий рідкісний насправді, як ви гадаєте. Є кілька дуже відомих паралелей. Це перший подібний випадок, який я спостерігаю особисто, і мушу визнати, мені він видається напрочуд цікавим.

Було щось диявольське в задоволенні чоловічка.

— І вона нічого не пам’ятає, — повільно промовив сер Джеймс.

— Нічого до 7 травня 1915 року. Від цієї дати її пам’ять не гірша за вашу чи мою.

— Що вона пам’ятає найперше?

— Як сходила на землю разом із вцілілими. Усе, що до цього, — пітьма. Вона не знала власного імені, звідки вона або де перебуває. Навіть не могла говорити рідною мовою.

— Але, звісно ж, усе це вкрай незвичайно? — вставив Джуліус.

— Ні, мій дорогий друже. Цілком нормально за таких обставин. Тяжке потрясіння для нервової системи. Втрата пам’яті майже завжди відбувається за тим самим сценарієм. Я, звісно, запропонував спеціаліста. Є один дуже добрий чоловік у Парижі — досліджує деякі випадки, — але місіс Вандемеєр заперечила саму ідею публічності, якою може обернутись подібне рішення.

— Уявляю собі, як вона була проти, — похмуро мовив сер Джеймс.

— Я погодився з її думкою. Такі випадки справді заживають певної лихої слави. А дівчина дуже молода — дев’ятнадцять років, здається. Було б шкода, якби її недугу обговорювали — це могло зашкодити її майбутньому. До того ж спеціального лікування для таких випадків не існує. Тут справді треба лише чекати.

— Чекати?

— Так, рано чи пізно пам’ять повернеться — так само раптово, як і зникла. Але, з усією ймовірністю, дівчина повністю забуде травматичний період і повернеться до свого життя там, де залишила його — у момент затоплення «Лузитанії».

— І коли, за вашими очікуваннями, це станеться?

Лікар знизав плечима.

— А, цього сказати я не можу. Іноді потрібні місяці. Відомі випадки, коли знадобилося до двадцяти років! Іноді інше потрясіння грає на руку. Одне відновлює те, що забрало інше.

— Ще одне потрясіння, он як? — замислено промовив Джуліус.

— Саме так. Був один випадок у Колорадо... — продовжував говорити коротун, балакливий і злегка захоплений.

Джуліус, здавалося, не слухав. Поринувши у власні думки, він супив брови. Раптом прокинувся від своєї похмурої задуми й гримнув по столу кулаком із таким оглушливим грюкотом, що всі підстрибнули. Особливо лікар.

— Зрозумів! Гадаю, доку, мені потрібен ваш медичний погляд на план, який я зараз викладу. Скажімо, Джейн довелося б знову перетнути Атлантику і сталося б те саме. Субмарина, тоне корабель, усі сідають по човнах — і так далі. Це не спрацює? Не дасть величезного поштовху її підсвідомості, чи як там на вашому жаргоні, не змусить її запрацювати знову?

— Дуже цікаве міркування, містере Гершайммере. На мою думку, це могло б увінчатись успіхом. На жаль, жодного шансу, що умови повторяться так, як ви змальовуєте.

— Звісно, що не за природних причин, доку. Але я кажу про постанову.

— Постанову?

— Ну так. У чому складність? Наймемо лайнер...

— Лайнер! — безсило прошепотів доктор Голл.

— Наймемо кількох пасажирів, субмарину — гадаю, це єдина складність. Уряди зазвичай тримають у таємниці свою бойову техніку. Вони не продадуть її першому-ліпшому. І все ж, гадаю, це можна владнати. Чули коли-небудь слово «хабар», сер? То ось, хабарі дають щоразу! Упевнений, нам не доведеться справді випускати торпеду. Якщо всі метушитимуться й досить гучно кричатимуть, що корабель тоне, цього має вистачити для такої невинної юної дівчини, як Джейн. Коли на неї надягнуть рятівний пояс і спішно посадять у човен, доки добре підготовлена юрба акторів виконуватиме істеричний трюк на палубі — їй-богу, вона може повернутись туди, де була у травні 1915-го. Як вам такий чорновий план?

Доктор Голл дивився на Джуліуса. Усе, що він не здатен був вимовити, красномовно читалося в його погляді.

— Ні, — сказав Джуліус у відповідь на це, — я не божевільний. Це цілком можливо. У Штатах це щодня роблять для кіно. Хіба не бачили, як зіштовхуються потяги на екрані? Яка різниця між купівлею потяга й купівлею лайнера? Беріть майно і вперед!

Доктор Голл віднайшов свій голос.

— Але ж витрати, мій любий друже. — Його голос підвищився. — Витрати! Вони будуть колосальнії

— Гроші мене зовсім не турбують, — просто пояснив Джуліус.

Доктор Голл благально повернувся до сера Джеймса, та той лише злегка всміхнувся.

— Містер Гершайммер дуже заможний — по-справжньому заможний.

Лікар знову поглянув на Джуліуса з якимось новим і невловним виразом. Це вже не був ексцентричний молодик зі звичкою падати з дерев. В очах лікаря була шанобливість, доречна перед дуже багатим чоловіком.

— Напрочуд дивовижний план. Напрочуд дивовижний, — прошепотів він. — Кіно — звісно! Ваша американська назва для сінематографа. Дуже цікаво. Боюся, ми тут трохи відстали від життя з нашими методами. І ви справді збираєтеся втілити цей ваш неймовірний план?

— Можете поставити останній долар, що так.

Лікар вірив йому — що було даниною його національності.

Якби таке запропонував англієць, він би глибоко засумнівався в його осудності.

— Я не можу гарантувати зцілення, — зазначив він. — Мабуть, мені варто пояснити це чітко.

— Звісно, все гаразд, — сказав Джуліус. — Просто приведіть Джейн, а решту залиште мені.

—Джейн?

— Тобто міс Дженет Вандемеєр. Ми можемо негайно виїхати до вашого віддаленого закладу й попросити прислати її. Чи мені зганяти туди й привезти її на своїй машині?

Лікар приголомшено подивився на них.

— Перепрошую, містере Гершайммере. Я гадав, ви зрозуміли.

— Зрозуміли що?

— Що міс Вандемеєр більше не під моєю опікою.