Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Циганка кивнула.

- Ходімо зі мною, - Вадома повела мене на другий поверх, а звідти на горище.

- Тебе щось турбує, але не розказуй. Зараз я подивлюся.

Вадома підійшла до круглого столу і жестом показала мені на стілець. Сама ж сіла навпроти.

Кімната виглядала як велика бібліотека. Найімовірніше, це вона і була. Занадто багато шаф із різними книгами. Чотири крісла по кутках з фіолетовою оббивкою, посередині круглий стіл із двома стільцями - за яким ми сидимо. Килимове покриття в кімнаті теж було фіолетовим.

«Тут красиво, - подумала я».

- Так. Усі так кажуть, – раптом несподівано в мої вуха влетів голос циганки. Я глянула на неї. Вадома трохи посміхалася.

- Але... Як ви? – я запнулася. - Я нічого не сказала ... вголос.

- Як я прочитала твої думки? Це не повинно тебе хвилювати, - Вадома пильно дивилася на мене. Потім простягла свою руку в моєму напрямку. - Дай мені свою долоню, - скомандувала вона.

Я підняла ліву брову і мовчки подала їй свою руку.

Долоня Вадоми була трохи шорстка, але дуже тепла. Вона міцно схопила мене за зап'ястя. На мить заплющила очі, і подивилася на мене в упор, не миготівши, застигши нерухомо на стільці. Так тривало три хвилини.

Тиша... Вадома мовчить. Я починаю трохи панікувати. І в цей момент циганка зробила глибокий вдих і відмерла. А я з полегшенням зітхнула – паніка відступила.

Не відпускаючи мою руку, і продовжуючи дивитись мені в очі, вона заговорила:

- Твоє життя було прекрасним: сім'я, друзі, навчання… Поки не настав переломний момент, - циганка замовкла і продовжила знову: - Припини ненавидіти батька, звинувачувати матір і сердиться на брата. У тому, що сталося – твоєї провини точно немає. Твої батьки – дорослі люди. Вони самі ухвалюють свої рішення. І ти маєш це прийняти. Їхнє розлучення було вірним рішенням. До такого результату все йшло. Змирись.

Вадома натиснула великим пальцем своєї руки на центр моєї долоні і відпустила мою руку. Взявши колоду карт зі столу, вона спритними рухами перетасувала її і почала розклад. При цьому навіть не дивлячись на карти.

- Лише нещодавно, ти відчула, що все налагоджується. Але не поспішай радіти. У твоєму житті ще буде кілька переломних моментів. Відбудуться вони незабаром. Тож – готуйся.

Я відчула як кожен мій м'яз напружився. Повністю звернувшись у слух, старанно намагаюся вловити кожне слово Вадоми, щоб нічого не вислизнуло від моїх вух. Хоча я була в повному шоці і збентеженні.

А тим часом циганка все продовжувала:

- Я не маю права казати тобі все, що бачу. Я говорю лише те, що тобі можна знати. Щоб не травмувати твою душу. Все це запобіжні заходи, тому що наслідки можуть бути непередбачувані. Слова мають величезну силу. Вони можуть поранити, а іноді й вбити. Ти розумієш мене? - запитально сказала Вадома, поклавши чергову карту на стіл.

Я мовчки кивнула.

- Тепер слухай уважно та запам'ятовуй. Але коли підеш звідси, намагайся про це не думати і спробуй забути. Згадай мої слова тільки тоді, коли прийде час. І нікому про це не розповідай, – Вадома поклала на стіл останню картку.

Я знову відповідно кивнула і вона продовжила:

- У твоєму оточенні є ті, що не дихають. Мертві, що ходять як живі. Так не має бути. Вони хочуть використати тебе у своїх цілях. Ти маєш остерігатися їх. Але кохання має велику силу, воно тебе й погубить.

По моїй шкірі пробігли мурашки.

- Хлопець, якого ти покохаєш, погубить тебе. Для нього ти лише шанс на здобуття життя. Він мрець. Його шкіра давно охолола і тепер випромінює лише холод, а єдина їжа - людські душі, - закінчивши говорити, вона зібрала карти назад у колоду. Найцікавіше, що вона навіть жодного разу не подивилася на них. – Тобі буде краще виїхати звідси і забути це місто як найгірший кошмар. І якщо твоє життя тобі дороге – ти поїдеш.

– А хто цей хлопець? Чи можете ви мені сказати? Ну щоб я трималася від нього подалі, коли вперше зустрінуся з ним, - сказала я.

Вадома розсміялася:

- А чому ти певна, що вже не зустрілася? Якщо не поїдеш – ти дізнаєшся хто він. Я не маю тобі цього говорити. Ти скоро все зрозумієш. Ти дізнаєшся хто він.

- Але я не можу поїхати. Це не мені вирішувати, - мій голос затремтів.

- Тоді відмовся від свого кохання. Просто тримайся від нього якнайдалі, - незворушно промовила Вадома.

- Останнє питання: так він уже з'явився в моєму житті? Чи скоро з'явиться? - запитала я.

- Я не маю права відповідати на це питання. Мені не можна. Як я вже сказала, ти сама все зрозумієш.

Я кивнула:

- Спасибі велике за допомогу. Що я вам винна?

- Все, що потрібно, я вже отримала. Твоєї подяки більш ніж достатньо, - Вадома посміхнулася.

Вже стоячи біля дверей на виході із її будинку, вона сказала мені:

- Що б там не було, знай – ти сама керуєш своєю долею, твій вибір залежить лише від тебе. А вже яким він буде, правильним чи ні, ти дізнаєшся, згодом. Пам'ятай це. Не думай про погане. Удачі тобі, дівчинко.