Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Поза своєю волею я згадав її, ту маленьку Герду, і тепер порівняв з тією, що появилась перед мною. Довге світло-каштанове волосся стало темним, наче гіркий шоколад, вона недбало заплела його в косу, що діставала до талії. Очі змінили колір, раніше були майже як бірюза, зараз же сильно потьмяніли. Ті самі риси обличчя, вона так схожа... Поглянув на хлопця за її спиною. Вона так схожа на свого брата. Іван її брат, той самий ниций малюк, як я не зрозумів цього раніше? Тому відьма змусила мене прийняти його до своєї зграї? Чому вона не сказала хто він? Чому не попередила? Хоча зараз це зовсім не має значення. Я бачу в її очах страх і біль, але так само рветься захищати тих, хто не гідний її захисту.

Щось усередині мене рветься, коли розумію, що це я заподіяв їй біль. Голова йде обертом від нових відчуттів, які захоплюють, але розібратися в них я не в силі. Я вдарив далеко не на повну силу, але вдарив! Чому я не помітив її раніше? Тоді б я не...

Мить минає, і я бачу, як величезна чорна волохата лапа роздирає її плече, прибираючи зі шляху. Іван все-таки перетворився, і куди швидше, ніж раніше. Її тіло зносить убік, вона падає на гравійну доріжку і не рухається. Це все, що мене хвилює, поки Іван збиває мене з ніг і намагається перегризти моє горло. Марго кричить, хлопці теж перетворюються, зуби та кігті вовка роздирають мої груди, а я банально рахую. Як колись дуже давно, я просто рахую її серцебиття, дивлюся на її обличчя і розірване плече, не маючи снаги відірвати погляд. І коли її пульс зникає, мій звір виривається на волю.