Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

Люда

Я бачила, як втомився Тимур, і я хотіла дати йому невеликий перепочинок. Але він сказав мені, що розмовляв із Мариною, і в моєму серці зароджувалися ревнощі. Що, якщо Тимуру довелося зробити щось іще, щоб отримати довгоочікувану посаду? Ні, я знає Тимура, він просто не міг так вчинити. Чи мені тільки здавалося, що я знаю його?

Ми з Арсеном провели його у внутрішній дворик, де був накритий до вечері стіл.

- Зачекай! - крикнув Арсен і побіг у будинок.

- Що він задумав? - Тимур запитально подивився на мене.

- Він приготував для тебе сюрприз, - сказала я. Арсен хотів одягнутися в лікаря, як Тимур.

- Тату, подивися на мене! - сказав Арсен, який повернувся в патіо. На ньому був білий халат і стетоскоп. - Я як ти!

Я подивилася на Тимура і чітко побачила той момент, коли в його очах засяяла величезна любов до хлопчика, коли він назвав Тимура татом.

- Ти навіть не уявляєш, як я гордий.

Він підхопив Арсена на руки, і всі ми сіли вечеряти. Арсен без угаву щось розповідав Тимуру, а я намагалася з'єднати у своїй голові дві картинки: чоловік, який цілу годину розмовляв зі своєю настирливою колишньою, і чоловік, який терпляче розмовляти з моїм прийомним сином на будь-яку тему. Я дивилася на нього і чекала якогось знака, який підказав би мені, що Тимур готовий до серйозних змін у житті.

Коли вечеря добігла кінця, я все ще чекала знака, не знаючи, що робити. Я все ще не була впевнена в тому, що не обманюю саму себе, сподіваючись на спільне майбутнє з Тимуром.

Викупавши Арсена й уклавши його спати, я спустилася вниз, щоб відшукати Тимура. Він говорив телефоном у своєму кабінеті. Я в нерішучості завмерла на порозі, не наважуючись увійти, але Тим жестом запросив мене до кабінету, і я сіла на одне зі шкіряних крісел.

- Вибач, що змусив чекати, - сказав він, закінчивши розмову. - Це був Нік. Ти вже вклала Арсена?

- Так. Він так радів за тебе, хоча й не надто розумів, що означає твоє призначення.

- Він чудовий малюк, - сказав Тимур. - Знаєш, я все частіше ловлю себе на думці, що думаю про нього, як про свого сина.

Ще день тому ці слова розтопили б моє серце, але сумніви, що оселилися в моїй голові, заважали мені.

- Це дуже мило.

Тимур уважно подивився на мене, і я знову побачила в ньому того хлопчиська, який був моїм надійним другом задовго до того, як нас почало тягнути одне до одного. Мені справді хотілося довіряти Тимуру.

Я хотіла вірити, що він просто розмовляв зі своєю колишньою дівчиною з якоїсь цілком безневинної причини замість того, щоб відповісти на моє повідомлення і поспішати додому, до мене. У глибині душі я знала, що достатньо просто запитати його про це.

- Що відбувається? Ти сама не своя відтоді, як я повернувся. Є якісь новини від твоєї доньки? - запитав нарешті Тимур.

Я похитала головою. Мені не вдавалось її знайти. 

Але  я дуже цього прагнула. Я заборгувала перед нею дуже багато. Хоч і не винна в цьому. 

Мене згвалтував сусід. Мама замість того, щоб йти в поліцію, просто забрала мої документи з школи, коли зрозуміла, що  я вагітна. І переїхала в село. Вона вважала, що таким чином рятує мою репутацію. Але насправді завжди звинувачувала мене  втому, що сталось. Так ми розлучились з Тимуром на довгі роки. 

Тим обіцяв мені допомогти знайти дівчинку. Але зараз мене бентежило не це. 

Ми ходили до лікаря - я не розуміла, як можна було просто забути такі події. Жити так, наче їх не було. Я вважала себе чудвоиськом. Але виявилось, що дитяча психіка й не на таке здатна. 

- Ні, жодних поганих новин.

- Тоді що? - наполягав він.

Я зрозуміла, що просто мусю озвучити свої сумніви. Тепер, сидячи навпроти Тимура, я почувалася нерозумно через свої підозри, і все ж я не могла до кінця позбутися їх.

- Про що ти розмовляв із Мариною? - запитала я. - Я турбувалася про тебе і зателефонувала в лікарню, а медсестра сказала мені, що ти пішов за годину до того, як написав мені, що їдеш додому.

Тим провів долонею по обличчю, а я уважно спостерігала за його реакцією. Що він робитиме: уникатиме зорового контакту чи розсердиться за те, що я взагалі про це запитала?

- Вибач, вона просто загнала мене в кут, підстерігши на стоянці. Ми просто говорили. Я зрозумів, що якби не Марина та її тиск на мене, я б ніколи не попросив тебе стати моєю нареченою. Ба більше, я б навіть не наважився просто покликати тебе на побачення.

- Чому?

- Думаю, я просто боявся бачити в тобі щось більше, ніж просто друга, - зізнався він.

- Я теж. Мені було набагато простіше жити своїм звичним життям і прикидатися, що ти все ще той самий хлопчисько, з яким я дружила в школі.

- І що ж змінилося сьогодні?

- Я ревнувала, коли дізналася, що ти з нею.

Тимур

Я дивився на Люду, одягнену в просту світлу блузку без рукавів і широкі чорні штани. Вона мала настільки вишуканий вигляд, що я почувався на її тлі неотесаним селюком. І ця жінка ревнувала мене?

- Ти ревнувала до Марини? Вона не має для мене жодного значення.

- Розумом я це розумію, але не серцем, - зізналася Люда.

- Я не така людина, Люд, - сказав я, подавшись уперед. - Мені не потрібно зустрічатися з кількома жінками одразу, щоб щось собі довести.

Я розумів, що її побоювання пов'язані з невдалим шлюбом, та й я сам підлив масла у вогонь, попросивши її стати його фальшивою нареченою, а не справжньою. Тоді я не знав, як сильно помилявся, то тепер я зроблю усе можливе, щоб вона вірила мені і вірила в моє кохання.

- Я знаю. У глибині душі я прекрасно розумію, що не повинна була навіть питати тебе про неї, та все одно я це зробила. Я знаю, що не повинна змушувати тебе платити за чужі помилки...

- Ти не повинна себе звинувачувати, Людо. Саме я змінив наші стосунки, і все стало по-іншому. Я кохаю тебе.