Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

Водночас, я би не стверджував, разом із Робером Леноблем, що це «людина», тобто людство, відтепер отримує нову настанову щодо природи. Для цього є кілька аргументів. Насамперед, потрібно бути дуже обережним, намагаючись визначити загальні риси ментальності цілої доби. Це те саме, (я це вже казав і повторю знову[380]), що говорити у загальний спосіб про «людину»: одна і та сама людина може не мати однієї лише настанови щодо природи, вона може мати, так би мовити, повсякденне сприйняття природи, а також її естетичне сприйняття, і, окрім цього, наукове знання про неї. Науковець добре знає, що Земля обертається навколо сонця, проте він не думає про це, коли говорить про «захід сонця». Окрім того, панівна настанова модерної науки не є новою. Це прометеєва настанова, яка існувала вже давно у механіків та магів, вже у «Книзі Буття» Бог наказав людині панувати над природою. Водночас потрібно сказати, що разом із Беконом, Декартом, Галілеєм, Ньютоном відбувся остаточний розрив не лише із магічними сподіваннями, а й з магічними методами. Ці вчені відкрили засіб реалізації остаточного та вирішального прогресу у проекті панування над природою, зосереджуючись на строгому аналізі в природних феноменах того, що є вимірюваним та піддається кількісному обчисленню.

Ця подія, так само, як майже усі події, має різні сприятливі чинники. Насамперед йдеться про тріумф інженерів, про який каже Робер Ленобль. Цей феномен готувався, як ми це бачили[381], з кінця середньовіччя та за доби Відродження; він був посилений видовищним прогресом у пізнаннях, здійснених, у XVI та XVII ст., завдяки великим відкриттям мореплавців, зокрема, відкриттю Америки, завдяки великим винаходам, як-от друкування книг, здійсненим ремісниками. Цінність та гідність техніки і ручної праці завдяки цьому помітно піднеслись. Показово, що ремісник Бернар Палісі написав у 1553 році книгу, назва якої добре окреслює її програму: «Справжній рецепт, завдяки якому кожна людина у Франції може навчитися примножувати свої скарби. Так само ті, хто ніколи не вчився грамоті, зможуть вивчити філософію, необхідну всім мешканцям землі»[382]. На його думку, природну філософію вчать не по книжкам, а в контакті з природою, працюючи руками. На початку XVI ст. Хуан Луїс Вівес у своїй книзі про викладання наук (De tradendis disciplinis, 1531), а також Рабле у своєму «Ґарґантюа» запрошують студентів входити у майстерні ремісників, щоб спостерігати за діями та техніками людей, які перебувають у прямому контакті з природою.

Здійснений у галузі створення інструментів поступ дав змогу, зокрема, сконструювати мікроскоп на початку XVI ст. та телескоп у XVII та XVIII ст., що спричинили революцію у можливостях спостереження. Водночас, деякі натуралісти не поспішали їх використовувати, ми ще будемо це повторювати[383], адже мали побоювання, що ці інструменти спотворюють точне бачення речей.

Захоплення практичним знанням в той час викликало глибоку та майже загальну зневагу до книжкового знання, а також до посилань на авторитет. Відтепер наука не повинна спиратися на те, що кажуть, що розповідають люди про феномени — Аристотель зібрав величезну кількість інформації такого роду у книгах про природну історію, а також на те, що кажуть власне Аристотель, чи Гален, чи Птолемей. Вона повинна спиратися на те, що можна довести експериментальним шляхом у колективний чи індивідуальний спосіб, що можна сконструювати чи продукувати. Це кінець посилання на авторитет. Істина є донькою Часу, тобто колективних зусиль людства[384].

Відтепер йдеться не про те, щоб читати та пояснювати тексти, щоб запозичувати знання у давніх, а про те, щоб змушувати працювати свій розум під час конкретних спостережень та добре організованих дослідів. Наприкінці своєї «Дискурсії про метод» Декарт пише, що на його погляд ті, хто просто використовує свій чистий природний розум, тобто чий розум не зіпсований схоластикою, матимуть кращі думки, аніж ті, хто вірить лише давнім книгам[385].

Отже, механістична революція була тісно пов’язана з тим, що можна було би назвати демократизацією знання. Наука не є сферою діяльності кількох посвячених, як це відбувалося у випадку магії, або якихось привілейованих осіб на кшталт університетських студентів і професорів. Вона по праву приступна всьому людству. Френсіс Бекон у «Новому Органоні» та Декарт у «Дискурсії про метод» вважають, що запропонований ними метод є інструментом, який забезпечує доступ до наукового знання будь-якому розумові. Коли креслять коло за допомогою руки, малюнок виходить більш чи менш вдалим. Це залежить від вправності руки. Водночас, цей малюнок вже не залежить від вправності руки, коли його роблять за допомогою циркуля. Науковий метод є циркулем, що дозволяє урівняти всі таланти[386].

Між іншим, як це передбачив вже Френсіс Бекон у «Новій Атлантиді», наукові відкриття не є витвором самотньої праці, вони є наслідком співпраці учених. По всій Європі у XVII ст. множаться академії наук, в яких різні вчені виносять свої праці на обговорення.

Завдяки Галілею виникає радикальна зміна у визначенні механіки. Якщо в античності та за часів середньовіччя механіка була наукою про штучні об’єкти, про створені людиною знаряддя з метою змусити природу діяти на благо людини «всупереч природі», навіть якщо при цьому добре розуміли, що для цього потрібно використовувати закони самої природи[387], відтепер, після Галілея, механіка та фізика починають рішуче ототожнюватися. Адже, з одного боку, механіка полягає у застосуванні законів природи, а з іншого — Галілеєва фізика використовує, для вивчення природи, математичні поняття та підрахунки, що слугували античній механіці для створення штучних об’єктів. Вчений, таким чином, діє як інженер, який має полагодити систему коліс та функції машини-природи.

Цей підхід чітко викладений Декартом у розділі його «Принципів філософії», що має назву «В який спосіб можна пізнати фігури, розміри та рухи непомітних тіл?». Декарт відповідає на це запитання наступним чином. Насамперед він визнає, що найменші частини тіл є непомітними та не можуть сприйматися нашими органами чуттів. Єдиними чіткими та ясними поняттями про матеріальні реальності є поняття фігури, розмірів та руху. Водночас, правила, що стосуються цих понять, — це правила геометрії та механіки. Будь-яке знання людини про природу може бути здобуто лише з цих правил. У цьому дослідженні, пише Декарт,

мені дуже допоміг приклад багатьох тіл, складених майстерністю людей, адже