Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Василина зім'ято посміхнулася у відповідь і збиралася мовчки проскочити повз, ніби він - лише старий, нічого для неї не означає знайомий.
Але чоловік здивовано і навіть трохи ображено взяв її за руку, зупиняючи. Що це вона надумала, чи втекти?
З жахом для себе усвідомила, що, як і шість років тому, потонула в його життєрадісно сяючих очах. Невже не просто не вибило клином, а навіть анітрохи не відпустило цю нараду? Тоді, виходить, її шлюб був марною спробою втечі від себе? Ні, то вона сказати не могла. Має Анфіса.
- Втечеш, не вітаючись? - хмикнув Артур, притягуючи своїм чоловічим магнетизмом.
- Доброго дня, - скупо привітала у відповідь, мигцем глянувши у вікно і зрозумівши, що свою зупинку проїхала.
Доведеться пройтися пішки. Але все одно запізниться. Сердячись на свою реакцію на перше кохання, Василина знову спробувала прошмигнути до виходу. Благо водій і сам зупинився. Але Артур вп'явся кліщем і тримав її доти, доки двері не поповзли на своє місце, а водій, не чекаючи закриття, рвонув з місця. Це було схоже на парний тетріс, де потрібно зібрати всі фігурки на зупинці до того, як встигне зібрати їхній суперник. І скласти, теж як у тетрісі, один на одного. Бо сидячих місць у салоні шістнадцять, а пасажирів зібралося чоловік сорок. Головне, ніхто не в образі. На роботу ж усім треба.
От і Васько треба.
- Слухай, ми так давно не бачилися, - з усмішкою завів свою шарманку кіт Баюн.
- Давно, - постаралася холодно відповісти, даючи зрозуміти, що поспішає і в розмові не зацікавлене.
Але він, звичайно, побачив її очі і зрозумів, що це не так. Брехати Василина ніколи не вміла.
- Як життя? Працюєш? - продовжував допитуватися чоловік, свердливши її уважним поглядом.
Розповніла небагато. Але нічого так, навіть апетитнішою стала.
- Запізнююся ось. З твоєї милості, між іншим, зовсім неввічливо огризнулася, вивільняючи руку.
- Ой, а мені виходити зараз якраз, - сказав він. - Добре, що нам на одній зупинці. Заодно пройдемося, побалакаємо.
Задохнувшись від обурення, Василина вирішила промовчати. Ну кому на одній, а хто і проїхав уже дві і тепер здаватиме крос, щоб хоч не надто запізнитися на п'ятихвилинку довжиною на годину.
Вийшовши першим, галантно подав їй руки. Впевнено поклав її долоню собі на лікоть і потяг у протилежну роботу бік, захоплено оповідаючи про куплену путівку на море для всієї родини.
Вася чудово пам'ятала про його родину. Це саме вона несподівано розбила їй серце. Артур тоді з кислою міною заявився на їхнє побачення і почав каятися, що має одружитися з дочкою партнера з бізнесу його батька. Що давно про це знав, але обійти весілля не зумів. Запропонував їй залишитись його коханкою.
Вліпивши дзвінку ляпас, до глибини душі ображена, з пораненим серцем Василина помчала додому і проридала в подушку тиждень. Дійшовши до самого дна переживань, відштовхнулася і випливла на поверхню, знову вчачи дихати. Без нього.
Вєрка і Таїсія всі допитувалися, що сталося і з приводу ніагарські водоспади організовані, та куди любов до труни поділася.
- Скінчилося кохання. Одружується з іншою, - сказала, як відрізала, і постаралася жити своїм життям.
Коли закрутив у вихорі подій останній університетський рік, а весілля коханого з іншого відгриміло на все місто (чи жарт, такі капітали поріднилися!), Артур раптом з'явився на її порозі і запитав:
- Ну, ти готова поговорити вже нормально? А то фортель викинула минулого разу і помчала.
Василина здивувалася від такого наїзду. Але вбік відійшла і в кімнату гуртожитку впустила.
Проговорили вони добрий час з хвостиком, перш ніж дівчина пересилила себе і вказала йому на двері.
Серце наказувало розстелити ганчіркою біля ніг коханого і погодитися на всі умови. А гордість веліла послати на всі чорти таку любов неземну. Адже розумом де розуміє все, бачить недосконалість предмета обожнювання.
Предмет, сердито пихкаючи, попрямував до дверей, невдоволено бурчачи про незговірливість.
- Любила б, постаралася мене зрозуміти! - наостанок заявив він і знову на якийсь час зник з її життя.
Василина навіть відчула себе винною. Ну як так? Не зрозуміла його спраги бути з нею. Вкрай, щоправда, як злодюжки, потай від законної дружини та всіх батьків.
Ні, батько її не зрозумів би. Навіть засудив, мабуть.
Прогнати прогнала, а сама ще тиждень промучилась, потай поглядаючи то на двері, то на телефон чекаючи звісток від нього. Як у воду канув.
Відгриміли випускні іспити. Усі до ресторану вирушили, а Василина речі пакувати. Якраз уже у подарованій батьками квартирі та ремонт закінчено. Можна сміливо перебиратися.
Зібрала валізу методично, взялася за ручку і впустила її, побачивши ївши на порозі Артура з величезним букетом яскраво-червоних троянд та голлівудською посмішкою.
Від колишньої пропозиції знову відмовилася. Квіти пошкодувала, забрала з собою, у нове життя. Або пошкодувала себе, щоб хоч таке нагадування про нього залишилося. Та ще колечко із крихітним смарагдом, подароване на день святого Валентина.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.