Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Я обслуговував англійського короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обслуговував англійського короля" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:
кілька років до пенсії, і він лише такого моменту й чекав, адже з таким орденом він міг би відкрити готель де-небудь під Крконошами або в Чеському Раю, готель «Під орденом ефіопської імперії», але журналісти й репортери сфотографували мене і записали моє ім’я, так я й ходив з блакитною стрічкою, збираючи посуд і відносячи на кухню виделки, ножі й тарілки, роботи вистачило до самої ночі, і коли жінки під наглядом детективів, переодягнених на кухарів і офіціянтів, помили й витерли триста золотих наборів, і пан Скржіванек їх перерахував за допомогою метрдотеля з ресторації «У Шроубека», відтак їм довелося ще раз перераховувати, і потім ще перерахував маленькі кавові ложечки сам шеф, і коли долічив, зблід, однієї ложечки бракувало, він перерахував їх заново, потім вони радилися, і я бачив, як метрдотель пана Шроубека щось тихо говорив шефові, і потім вони дивилися на всіх нас, позичені офіціянти умивалися і йшли до службової зали, бо залишалося до дідька їжі, і тепер офіціянти, кухарі і сервірувальниці, всі зібралися якщо не доїсти, то хоча б спокійно покуштувати ті делікатеси, і, головне, всі дивилися на наших кухарів, які пробували і вгадували, на яких приправах приготовлена та або інша підлива і які рецепти застосувалися, щоб отримати таку розкішну страву, що навіть державний радник Конопасек, який був дегустатором страв у празькому Граді, так захоплювався і кричав… але я того всього не їв, я бачив, що шеф на мене вже не дивиться, що його вже не тішить цей мій нещасний орден і що метрдотель пана Шроубека тихо розмовляє з паном Скржіванеком, і несподівано я здогадався, про що вони говорять, про золоту ложечку, вони підозрюють, що цю ложечку вкрав я, налив я собі чарку коньяку, який виставили для нас, випив, налив ще одну і пішов до мого вчителя, до того, хто обслуговував англійського короля, чи він часом не гнівається на мене, бо так, по-правді, то я незаслужено отримав орден, його мав дістати метрдотель з ресторації «У Шроубека», або сам пан Скржіванек, або наш шеф, але ніхто мене не слухав, я бачив, що пан Скржіванек дивиться на мій метелик, і то так пронизливо дивиться, що я відчув — це той самий погляд, яким кілька днів тому він окинув краватку, ту білу з цятками, блакитними, як крапочки на крилах махаона, на ту краватку, яку я без дозволу узяв з шафи, куди складають речі й одяг, забуті гостями, і я прочитав в очах пана метрдотеля, що коли я без дозволу узяв краватку, то чому б я не міг узяти золотої ложечки, яку я останній відносив зі столу самого ефіопського імператора, а було це так, що я відніс її й поклав просто у раковину. І облила мене така ганьба, коли я ось так стояв з простягнутою чаркою, збираючись цокнутися з метрдотелем, який був для мене найбільшим і найвищим, навіть вищий за імператора чи президента, він теж підняв чарку, хвильку повагався, а я мав надію, що він цокнеться зі мною за цей мій нещасний орден, але він, який завжди все знав, тепер розгубився і цокнувся з метрдотелем пана Шроубека, таким застарим, як і він, а на мене навіть не глянув, і я відійшов з тією простягнутою чаркою і випив її, усе в мені спалахнуло, всього мене палило, я налив собі ще коньяку… і вибіг у чому був на вулицю, у ніч, позаду був мій колишній готель, бо я вже не хотів жити на світі, я взяв таксі, таксист запитав, куди я хочу їхати, і я сказав, щоб він завіз мене до лісу, мовляв, хочу подихати свіжим повітрям… і так ми поїхали, все поступово блякло позаду мене, і передовсім вогні, сила-силенна вогнів, потім там і сям ліхтарі, і потім уже нічого, все позаду, лише на закруті машина ще раз висвітлила мені Прагу і ми зупинилися біля справжнього лісу… я заплатив, він поглянув на мій орден з блакитною стрічкою і сказав, що не дивується, що я такий засмучений, він це розуміє, багато метрдотелів просили відвезти їх до Стромовки чи абикуди, де можна пройтися… я засміявся і сказав, що йду не пройтися… а напевно, повішуся. Але таксист не повірив і засміявся: на чому? А в мене й справді нічого не було, я сказав: «На хустинці», таксист вийшов з машини, відчинив багажник, попорпався там і потім при світлі фар, сміючись та підморгуючи, простяг мотузку, таку линву, і скрутив з неї петлю, і, сміючись, радив, як правильно повіситись… а потім опустив віконце і побажав мені багато щастя у процесі вішання, і поїхав, і ще моргнув фарами на прощання, і, перш ніж заїхати за лісок, посигналив… я пішов лісовою стежкою, потім сів на лавку, і коли знову все обдумав, і головне, коли зробив висновок, що пан Скржіванек мене більше не любить… я сказав собі, що жити на світі далі неможливо, бо якби то була дівчина, то не біда, бо не в одне віконце світить сонце, але ж то пан метрдотель, який обслуговував англійського короля і який думає, ніби я здатний вкрасти ложечку, яка таки пропала, але ж її міг украсти і хтось інший, це не вкладалося мені в голові… і я відчував у пальцях цю мотузку, була така темінь, що мені довелося намацувати дорогу, і я наштовхувався руками на дерева, але це були не дерева, а такі маленькі деревця, при світлі зірок я побачив, що йду серед зовсім маленьких ялинок, по якомусь розсаднику, а відтак я попав до лісу, але тут знову були самі берези, високі берези, і я мусив би мати драбину, щоб залізти на якусь гілку… лише потім я зрозумів, що все це було не просто так, і ось я потрапив у справжній ліс, сосновий, і гілки росли дуже низько, вони стирчали так, що мені доводилося пролізати під ними рачки… так я й ліз навкарачки, а орден дзенькав по підборіддю, і бив мене в лице, і ще сильніше нагадував про золоту ложечку, яка загубилася в готелі, потім я зупинився і, стоячи рачки, знову все прокрутив у голові, і знову натрапив на те болюче місце у мозку, яке не міг втамувати, пан Скржіванек більше мене не любить, не буде більше мене виховувати, ми більше не будемо закладатися, якої національності відвідувач, котрий щойно увійшов, і що він повинен або не повинен замовити, і я
1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обслуговував англійського короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обслуговував англійського короля"