Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

так завив, достоту, як той старший радник Конопасек, коли з’їв кілька порцій розкішного фаршированого верблюда… тоді я й вирішив, що повішуся, і коли вклякнув, щось торкнулося моєї голови, з хвилину я так і стояв навколішки, потім підняв руки і намацав черевики, шпіци двох черевиків, помацав трохи вище і намацав дві щиколотки і шкарпетки на холодних литках… я піднявся і тицьнувся носом просто в пояс якогось повішеника, і так злякався, що побіг, продираючись крізь гострі старі гілки, подряпав обличчя і здер шкіру з вух, але продерся аж на стежку, а там уже повалився і з мотузкою в руці знепритомнів… Розбудило мене світло і людські голоси… і коли я розплющив очі, то побачив, ні, не побачив, а здогадався, що лежу на руках у пана Скржіванека, він мене гладить, а я водно повторюю: там, там; і ось там вони знайшли того вішальника, який врятував мені життя, бо інакше б там повісився я, побіля нього, або неподалік, і пан метрдотель гладив мене по волоссю і витирав кров… А я плакав і кричав: та золота ложечка! І пан метрдотель прошепотів: не бійся, знайшлася… і я запитую: де? І він тихо сказав: не стікала вода з раковини, її розкрутили, і ложечка знайшлася в коліні стоку… вибач мені… все знову буде добре, як і раніше… я кажу: але як ви дізналися, де я… і він сказав, що це таксист, який, усе розміркувавши, повернувся до готелю і запитав офіціянтів, хто з них міг би хотіти повіситися? і саме в ту мить сантехнік приніс золоту ложечку… і метрдотель, який обслуговував англійського короля, миттєво здогадався, що це я, і вони зараз же кинулися за мною… І вийшло так, що я знову почувався в готелі «Париж», як у Бога за пазухою, пан Скржіванек навіть довірив мені ключі від винних льохів, від лікерів і коньяків, наче б хотів усе, що сталося з тою золотою ложечкою, виправити. Але шеф так ніколи й не пробачив мені, що я отримав орден і стрічку через груди, і так на мене дивився, ніби мене немає, ніби я порожнє місце, а я заробляв уже такі гроші, що встеляв ними всю підлогу, щотри місяці я відносив до ощадної каси цілу підлогу, встелену стокронками, бо я вирішив, що з мене буде мільйонер і я до всіх дорівняюсь, потім куплю або орендую маленький готель, таку маленьку голуб’ярню десь у Чеському Раю, одружуся, візьму багату наречену, і якщо свої й жінчині гроші зберу докупи, то мене поважатимуть, як і всіх інших власників готелів, і якщо мене й не визнаватимуть як людину, їм доведеться визнати мене як мільйонера, власника готелю й нерухомості, вони просто будуть змушені поважати мене… Але зі мною знову сталася халепа, мене втретє призвали на військову службу, і втретє я не став солдатом через свій малий зріст, і хоч я й намагався підкупити панів військових, вони однаково мене до війська не взяли. У готелі всі сміялися, і сам пан Брандейс, розпитавши, знову висміяв мене, що я такий коротун, і я знав, що буду коротуном до смерті, бо вже не виросту, хіба тільки таким робом, що буду носити подвійні підошви і задирати голову, то була єдина моя надія, що мені шия витягнеться, якщо я носитиму високий кавчуковий комірець. Ось так і вийшло, що я став ходити на уроки німецької, почав дивитися німецькі фільми, читати німецькі газети і ніскільки не дивувався, що тепер по празьких вулицях ходять студенти в білих панчохах і зелених куртках та що в готелі я майже єдиний, хто обслуговує німецьких гостей, усі наші офіціянти поводилися з німецькими відвідувачами так, ніби не розуміли німецької, і сам пан Скржіванек говорив з німцями лише по-англійськи, або по-французьки, або по-чеському, і ось одного дня в кінотеатрі я став на черевичок якійсь жінці, вона заговорила по-німецьки, я німецькою вибачився, потім провів цю гарно зодягнену жінку, і ось, аби віддячити їй за те, що вона говорить зі мною по-німецьки, я сказав, це жахливо, що витворяють чехи з нещасними німецькими студентами, що я на власні очі бачив, як на Національному проспекті у них зривали з ніг білі панчохи і стягли з двох німецьких студентів брунатні сорочки. І вона сказала, що я все правильно розумію, що Прага — давня імперська територія і право німців ходити по ній і одягатися за своїм звичаєм невід’ємне, і якщо зараз увесь світ до такого неподобства байдужий, то настане час, настане день, коли фюрер це так не залишить, він прийде і звільнить всіх німців від Шумави до самих Карпат і… лише тепер, коли вона це сказала, я помітив, що дивлюся їй в очі, що я не мушу дивитися на неї знизу вгору, як на інших жінок, мені ніколи з тим не таланило, бо всі жінки, які крутилися коло мене, були вищі за мене, між жінками вони, звичайно, теж були велетками, завжди, коли ми стояли поруч, я дивився їм на шию або на груди, і я побачив, що вона така ж маленька, як і я, що в неї блищать зелені очі, що вона така сама веснянкувата, як і я, але ці руді веснянки дуже гарно поєднувалися з зеленими очима, і я побачив, що вона красива і дивиться на мене якось особливо, на мені знову була та незвичайна біла краватка з блакитними цятками, але вона дивилася на моє волосся, світле, як солома, і на такі телячі очі, блакитні очі, вона потім сказала мені, що німці з рейху так мріють про слов’янську кров, так мріють про ці рівнини і слов’янську натуру, вже тисячу років добром чи лихом німці прагнуть пошлюбити цю кров, і звірилася мені, що багацько прусських аристократів мають у своїх жилах слов’янську кров і слов’янська кров робить цих аристократів в очах інших аристократів шляхетнішими, я погоджувався і дивувався, як вона розуміє мою німецьку, бо я не просто випитував гостя, що він замовить на вечерю або на обід, я повинен був розмовляти з цією панночкою, якій наступив на чорний черевичок, і я говорив трохи по-німецьки і багато по-чеськи, але увесь час у цій німецькій атмосфері мені здавалося, ніби я говорю по-німецьки… Так я дізнався, що панночку звуть Ліза, що вона з Хеба, працює там учителькою фізкультури, що вона чемпіон району з плавання, і панночка Ліза розкрила пальто, і на грудях у неї був