Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

Хто тільки не ходив вулицями міста! Таких магічних створінь ще треба пошукати! Вони ходили, повзали й літали вулицями міста, наче всі казки світу ожили та спустилися зі сторінок книжок. Хлопчик бігав бруківкою, шукаючи серед будівель столиці будинок злого драконоборця. Дерек проходив вулицю за вулицею, все наближаючись і наближаючись до розкішного замку короля. Якоїсь миті до замку залишилася лише одна вулиця. На ній розташовувалися будинки лицарів, баронів та герцогів, наближених до короля.

- А ось і він! – Крикнув Нічничок, який весь час допомагав хлопцеві, визираючи з кишені шкільного жилета. Герой повернув голову вліво, він стояв біля золотих воріт двоповерхового будинку з високими вікнами, червоним дахом і красивим садом, у якому росли криваво-червоні троянди. Перед будинком стояли охоронці. Двоє чоловіків тримали в руках алебарди з гострими, як копій, наконечниками.

- Чого тобі, хлопче? - Запитав стражник, подивившись на скам'янілого перед собою маленького хлопчика.

- Я хочу зустрітися з лицарем, який живе тут. Він образив мого друга і повинен за це відповість! - Дерек подивився на стражників з-під лоба, його голос став низьким і суворим. Охоронці заляскали віями і завалившись один на одного, засміялися.

- Не весели нас, карапуз. Наш великий драконоборець навіть не зверне на тебе уваги. Йому байдуже, хто твій друг, ха-ха-ха!

- Навіть якщо мій друг – дракон? - Наполягав хлопчик.

Варта різко затихла, вилупивши оченята.

– Якщо ви, шановні, зараз мене не пропустите, то дракон, який безкарно постраждав від рук вашого господаря, сам удостоїть його своєю присутністю. І, повірте мені на слово, він точно примусить лицаря відповісти за всю заподіяну шкоду. – Дерек схрестив скривджено руки, а вартова проковтнула слину від страху.

- Так, гаразд, не злися ти так ... Ми ж пожартували. Пан у своїй кімнаті на другому поверсі, не пройди мимо. – Відповів один із лицарів тремтячим голосом і відчинив перед хлопчиком ворота.

По одному виду цього молодого джентльмена було зрозуміло, що його слова були правдою. Від нього виходила сильна магічна сила.

Дерек з гордим виглядом пройшов через ворота і пішов у багатий особняк. Зайшовши на другий поверх і помітивши прочинені двері, герой зайшов до кімнати – це був робочий кабінет драконоборця. Швидше його апартаменти, де він проводив весь свій вільний час. Ліворуч від хлопчика стояло заправлене теплою ковдрою ліжко, поруч знаходилася шафа і вішалка для обладунків. Попереду біля вікна був стіл, на ньому стояв свічник, баночка з чорнилом і довге біле перо, обрамлене золотом біля кінчика. Біля столу в червоних обладунках наполовину до входу стояв високий чоловік. На вигляд він був трохи щупленьким, з витягнутим носом, закрученими вусиками та коротенькою борідкою. Його коротке русяве волосся було акуратно зачесане. І тільки з чубчика звисали дві коротенькі пасма. Його обличчя було худим і пихатим.

- Ти здорово налякав мою охорону, хлопче. – Сказав лицар, погладжуючи свою борідку.

- Навіщо ти напав на дракона, який живе в горах? Він нічого поганого не вчинив! - Обурився Дерек, випроставшись.

- Дракони - це зло... Він напав на місто біля гір і збирався з'їсти тамтешнього пекаря, який пече торти королю! А я, як справжній герой, урятував їх усіх і вбив дракона! - Загордившись собою, сказав лицар, поклавши праву руку собі на груди.

- Це не правда! Пекар, який створює найсмачніші торти та солодощі для короля, і є той дракон! – Прокричав Дерек і гнівно стиснув кулаки. Драконоборець розреготався.

         - Щоб дракон та пік тортики? Ти хоч розумієш, що кажеш, хлопче? - Воїн повернувся всім тілом до хлопчика і сперся руками на стіл. Його обличчя стало сірим, злим, а волосся розповзлося по всьому обличчю. - Якщо дракон - істота, що володіє міццю, що руйнує цілі міста, пече тортики..., то я тоді блазень із червоним носом та дзвіночками на шапці! Та істота напала на місто, а я, і тільки я, вбив це страшне чудовисько і захистив безпорадних! - Лицар загорнув волосся назад, провівши долонею по голові і продовжив. - А тепер йди, не заважай мені готуватися до завтрашнього свята.

Дерек розвернувся, голосно грюкнувши дверима. «Лі Алтер ні в чому не винен! А цей лицар сліпо вважає, що дракон напав на місто, навіть не спромігшись дізнатися справжню причину… просто як... я...» - Хлопчик сповільнив крок, згадавши вчорашнє зіткнення у школі. Але довго думати про нього не можна було. Він витратив багато часу, щоб знайти будинок цього драконоборця. Пора повертатися, день якраз добігав кінця. Герой повернувся до вовчиці, що чекала за містом, і всю дорогу назад думав, як же допомогти драконові? Поки хлопчик був занурений у свої думки, він навіть не помітив, як навкруги все стемніло, а до гір залишалося рукою подати. Під'їжджаючи до гірського хребта, вовчиця зупинилася. Це привернуло увагу Дерека.

 - Пані Денте, що таке? – Спитав він, нахилившись до вуха богині.

- Людина... на дорозі... - Уривчасто і здивовано вимовило магічне творіння. Хлопчик заліз на голову богині і побачив пузатого чоловіка в кухарському ковпаку і забрудненому олією фартуху. Він махав мандрівникам ліхтарем, що був у його правій руці.

- Підійдемо до нього... - Прошепотів Дерек вовчиці на вухо. Богиня зробила кілька кроків, вийшовши з тіні дерев. Кухар, що стояв на дорозі, ахнув, і швидко впав перед вовчицею на коліна: