Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Ти… говорив їй про мене?

— Вона вже бачить у тобі потенціал і готова взяти тебе на роботу. Так що, якщо хочеш бути незалежною від мене — це твій шанс.

Вікторія на секунду замислилася, її погляд ковзнув у бік, де, напевно, уявлялася якась невидима точка на стіні. Її ручка знову торкалася губ, і, здається, це вже стало її звичкою. Я з усмішкою чекав на відповідь, спостерігаючи за її реакцією.

— Я можу подзвонити їй, якщо ти хочеш прийняти цю пропозицію… — я нервово посміхнувся, прочистивши горло. — Не на виноградниках тобі ж працювати.

— Ні… — вона заперечно похитала головою, хоча в очах я насправді бачив, як вона цього хоче! — Я не можу..

— Чому ні?

— Ти певен, що це буде нормально? Що якщо подумають, ніби я скористалася твоїм становищем?

Я засміявся, недовірливо хитаючи головою.

— Що подумають люди?

— Вікторіє, людей зовсім не обходить наше життя настільки, як здається. Їхні думки — це лише миттєві пересуди. Усі турбуються тільки про власні справи, рутинні проблеми і плани на вихідні. Чому тебе повинно хвилювати, що вони подумають? Думай лише про себе.

— Я не…. Я… — Вікторія кілька секунд мовчки дивилася на мене, ніби остаточно зважувалася на щось.

— Через що ти хвилюєшся? — запитав я, нахиляючись до неї ближче. — Тобі не обов’язково мені відповідати.. але я вже казав, що твої проблеми вже стали моїми.

Вона продовжувала мовчати, просто дивлячись мені у вічі, а потім взагалі опустила свій погляд.

— Боюсь, що це буде погане рішення, Камі.. — прошепотіла вона. — Я чужа у цій країні, і навряд чи.. зможу себе захистити, коли щось трапиться.

— Ти не чужа тут, Вікі, — так само тихо сказав я, продовжуючи дивитися в її темно-карі очі. — Принаймні, в тебе є мої рідні, яким за один вечір ти стала рідніша за всіх інших і.. І тобі точно немає чого хвилюватись за свою безпеку, бо в тебе є я.

— Ти? — здивовано перепитала дівчина, немов не уявляла, що я можу сказати саме це.

— Так, — я схвально кивнув, усміхнувшись. — В тебе є я. І поки ми обоє пов’язані у цій нашій грі, я відповідаю за твою безпеку, Вікторія. І я тобі це обіцяю.

— Я…

— Ну ж бо! — крикнув я, намагаючись підбадьорити її. — Думай лише про себе! Чхати я хотів на усіх тих інших людей. Я хочу бачити тебе в модельному, а ти цього хочеш не менше, я відчуваю це.

— Я можу подумати ще?

Я втомлено зітхнув, схвально кивнувши.

— Авжеж.. авжеж ти можеш подумати.

— Дякую, — вона винувато посміхнулась, немов ніби й трішки злякалась. Якщо чесно я не розумів причини, чому вона боїться прийняти цю пропозицію.. Хоча прекрасно бачив як вона дійсно загорілась цією ідеєю.

— І ще… твої документи будуть готові через декілька днів, — додав я, усміхнувшись.

— Так швидко? — здивовано перепитала вона.

— Зв’язки керують усім світом, Вікі, — впевнено сказав я, нахиляючись. — Ти була вже у них в базі, тому вони просто оновлять їх. Проте… весілля потрібно зіграти вже цього місяця.

Вікторія ледь помітно кивнула, знову поправляючи своє волосся.

— У мене є знайомі, вони займаються організацією усіх свят і.. безпосередньо весіль. Я домовлюсь і ти допоможеш їм з цим.

— Лише я?

— Мені… — я провів рукою по своєму волоссю, вагаючись. — Якщо чесно, мені байдуже яким буде торт, чи квіти того дня. Я зовсім нічого в цьому не тямлю.

Вона знову кивнула, але я не побачив у її очах того полегшення, як раніше.

— Гаразд, — тихо промовила вона, закриваючи свій блокнот.

— Дякую, Вікі, — я ледь помітно усміхнувся, відчуваючи цю… тонку натягнуту мить між нами.. Здавалося, що ми починаємо говорити відверто, цей бар’єр між нами почав повільно розчинятися, а зараз — двері знову захлопнулись.