Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

У літні дні він переконував Ніну піти разом з ним на розкішні луки.

Гаряче бурштинове сонце лимонними променями гладило шовковисті трави і змушувало квіти райдужно блищати.

Котя, посміхаючись, тримав на долоні маленьку плямисту жабку, і вона, дриґнувши лапками, зникла  у смарагдовій траві.

Потім його рука прикрасилась метеликом - голубінкою.  А ось з його рук кланяється Ніні сірий коник - стрибунець.

Сховавшись у кущах, вони спостерігали «рябу курочку» перепілку, хвостату  бистру плиску, допитливих гостроносих шпаків та великого білого лелеку з чорними кінцями крил, потім читали один одному вірші.

Гули бджоли, співали птахи, а Котька з Ніною сачками ловили різнобарвних метеликів. Ніна бачила, як Котька розквітає, підхоплювала своїми карими очима блакитний вогник його чарівних, усміхнених очей, і не могла зупинити його захопленої розповіді.

***

Але якось, по деякому часі, відбулася подія, яке доповнила й одночасно ускладнила світ Ніни.

Одного ранку, в красивому спортивному костюмі, що добре облягав її тіло, вона бігла по доріжці, спостерігаючи як нижче пологих схилів розсипалися новенькі багатоповерхівки які в цей час ще спали. І тут Ніна помітила, як на спортивному майданчику вправлявся красивий мускулястий хлопець. Взявшись прямими руками за паралельні бруси він повільно і ефектно опускався вниз, а потім, з нижньої позиції піднімався вгору, роблячи видих.

Через пару днів, Ніна бігла в тому ж місці і знову зупинилася. Сховавшись за бузковим кущем вона знову спостерігала, як незнайомий красень крутив на перекладині «сонце». Але він помітив дівчину. Легко зістрибнувши, юнак з дружньою посмішкою підійшов до неї, а Ніна стояла перед ним як заворожена, не в силах відійти ...

Так вони познайомилися. Юнака звали дивним ім'ям - Станко.

Батьки Станко Шимановича були хорвати. Новий знайомий був загалом небагатослівним, але вродливим і багато посміхався. Ніна сама не могла зрозуміти, що так притягує її в ньому.  

Напевно, потреба час від часу бачити перед собою щось красиве і досконале. Чи можливо щось невловимо знайоме в його вигляді, те, що вона давно знала, але забула, зараз згадалось з радістю і здивуванням. Дотики Станко, його мовчазні посмішки, його сильні руки, які підтримували її у важкі моменти вправ на брусах, енергетика його пружного тіла передавалася Ніні.

 Але, через декілька днів, вона раптом відчула в собі пересичення. Вона не могла довго знаходитися зі Станко. Вона нудилася і згадувала Котю…

Вона не приховувала від Котьки появу в її житті нового друга і навіть мріяла познайомити їх.

Але у відповідь на цю пропозицію Котя якось похнюпився. Тут же  відмовився, пославшись на зайнятість і пішов, блиснувши сльозинкою.  Ніні стало дуже шкода його. Її благородне серце вміщувало їх обох і роздавало усім по золотій троянді.

***

І ось влітку Ніна запросила Котю на свій день народження.

Звичайно ж були гості. З'явився навіть вродливець Родіон Перцев, який активно ангажував Ніну на декілька танців під ритмічний "Modern Talking".

Але усіх затьмарив високий і спортивний Станко Шиманович. Він підлетів до будинку на "Волзі" з великим букетом сяючих червоним блиском рум'яних троянд. Він був по-модному красивий, стриманий і лаконічний.

Були гори подарунків і поздоровлень, і розкішний торт, і танці до темряви. Але вже ближче до вечора Ніна усвідомила, що викликає її смутну тривогу: не було Коті!

І ось гості почали збиратися. І вже провела Ніна за двері красеня Станко, і посміхалася йому, і навіть дозволила йому на прощання зачепити губами мочку свого вуха, через що запалали рум'янцем щоки. А Коті все не було!

І раптом він з'явився. Невисокий. Акуратний, у кремовому костюмчику. З пригладженою солом'яною чуприною. Вибачившись за запізнення (допомагав батькам, тільки зараз звільнився) він подарував велику капелюшну коробку, узявши слово відкрити її пізніше, в повній самотності.

Коли Ніна проводила Котю, вона відчула якусь втрату, ніби щось тепле і дбайливе покидало її, а коли розкрила подаровану коробку, звідти чудесною, різноколірною хмарою вилетіло безліч чарівних метеликів і прикрасили її кімнату.

Справжнє уособлення легкості, свободи і краси парило в повітрі. Хто тут тільки не був: біло-блакитні мінливі німфілади, червонясті шашечниці, перламутрівки, зелені і лимонні з чорними точками кропив'янки, і навіть чорнокрилий з яскраво-червоними смугами метелик Адмірал.

- Ну й Котька! Ось так подарунок!

Метелики розлетілися по кімнаті, склалися у багатоколірний візерунок, перебудувалися в ланцюжок і парили над Ніною. І їй здалося, що на мить вони застигли в повітрі в певному порядку, і вона змогла з хвилюванням розібрати слово, що утворилося -  ЛЮБЛЮ, і тут таки в подиві сіла на крісло.

А метелики зникли, розчинившись у вишневій вечірній напівімлі.

***

Мчались дні, немов хмари у синьому небі. І ось позаду поріг школи, і пташенята, що вилетіли з гнізда, відправилися в самостійне і складне життя.

Ніна і Костя стали студентами і бачилися тепер дуже зрідка.