Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Після того, як вони знайшли дивний слід чобота, всі зрозуміли, що ця історія не така вже й стара.

Але якщо хтось шукав гроші недавно…

…то він міг залишити ще якісь сліди.

Максим, Соломія, Тимко й Іван стояли біля млина, намагаючись вирішити, що робити далі.

І тут сталося дещо дивне.

Бублик зник.

— Гей, а де Бублик? — запитав Іван, озираючись.

— Тільки що був тут… — пробурмотів Тимко.

Вони почули шурхіт у траві.

— Ой-йой… — сказав Іван, зробивши крок назад.

Але потім із темряви виринув Бублик.

І не з порожніми лапами.

Він ніс у зубах щось темне, довге… і старе.

— Що це він тягне? — прошепотіла Соломія.

Бублик підійшов і кинув свою знахідку прямо перед Максимом.

Шматок тканини.

Великий, брудний, порваний.

І це був не просто шматок тканини.

Це був старий плащ.

Максим підняв шматок плаща.

Він був сірий, запилений, на дотик — важкий, хоч і порваний.

А головне — виглядав дуже старим.

— Це що, ще один доказ? — запитав Тимко.

— Схоже на те, — підтвердила Соломія.

Іван нахилився ближче, але потім швидко відсахнувся.

— Фу! Це жахливо! Де він його взяв?!

Максим глянув на Бублика.

Кіт сидів спокійно, але його очі знову блищали у темряві.

Наче він дав їм ще одну підказку.

— Бублик, ти розумний пес… тобто кіт, — сказав Максим, проводячи рукою по тканині.

— І що, тепер ми маємо зрозуміти, кому він належав? — спитав Тимко.

Соломія вже перевертала шматок плаща, шукаючи хоч якісь підказки.

І раптом…

— Є!

— Що?

Вона показала на комір.

Звідти стирчав маленький клаптик тканинної бірки.

А на ній…

Ледве помітні, стерті літери.

"С. К."

— Що це означає? — запитав Іван.

— Це можуть бути ініціали власника, — припустив Максим.

Соломія замислилася.

— А якщо це "громадянин С."?

Настала тиша.

Бо якщо це так…

То плащ належав тому самому чоловікові, який жив у млині і зник.

Тимко обережно торкнувся тканини.

— Він був закопаний?

— Можливо. Бублик же не міг просто знайти його посеред двору, — відповів Максим.

— Тоді виходить, що хтось хотів його сховати, — сказала Соломія.

— Або він сам залишився тут після якоїсь події, — додав Тимко.

Іван перехрестився.

— Або його власника більше нема… і він був тут дуже давно.

Настала глибока тиша.

Всі дивилися на цей старий шматок тканини, ніби він міг сам розповісти, що з ним сталося.

Але він мовчав.

Історія все ще залишалася загадкою.

— Ми маємо показати це комусь, хто пам’ятає ті часи, — сказав Максим.

— Знову до діда Федора? — запитав Тимко.

— Так. Якщо він знав "громадянина С.", він може впізнати цей плащ.

Іван втомлено сів на траву.

— Ми кожен раз повертаємося до одних і тих самих людей.

— Бо вони знають правду, — відповіла Соломія.

Максим подивився на Бублика.

Кіт спокійно сидів, але його хвіст сіпався.

Наче він знав набагато більше, ніж вони всі разом узяті.

І знову допомагав знайти те, що хтось намагався сховати.

Вони ще раз оглянули плащ.

Він точно належав комусь, хто мав стосунок до млина.

І якщо це "громадянин С.", то що з ним сталося?

І чи дійсно він був єдиним, хто шукав гроші?

Вони знали одне:

Це відкриття змінює все.

І тепер вони були ще ближче до правди.

Правди, яку хтось не хотів, щоб вони знайшли.