Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Офіс гудів: хтось бігав із паперами, хтось шукав Владислава, а хтось просто краєм ока спостерігав за… Настею, яка саме проходила коридором у чорно-білому костюмі. Волосся зібране, губи нафарбовані в легкий нюд, а в руці — планшет і кава для Влада.

— Боже, вона знову як обкладинка журналу... — прошепотів один із новеньких аналітиків.

В цей момент ліфт відкрився — і з нього вийшов Макс Тарнавський, давній друг Влада, підприємець, трохи нахабний, дуже самовпевнений і завжди в темних окулярах.

— Влад! Ну нарешті! — гукнув він, заходячи до кабінету, ніби той — його.

— Максе, — Влад встав, потиснув руку, — що тут робиш?

— Бізнес, брат. Але... — Макс раптом зупинився, погляд упав на Настю, яка саме заносила каву.

— Хвилиночку... Це хто така богиня?

Влад уже насторожився, але ще мовчав.

— Владе, скажи мені чесно: вона вільна? Якщо так — я беру номер. І вино. І одразу квартиру підбираю.

Настя підняла брову, подивилася спокійно на Влада.
— Це у вас тут нова система співбесід?

Влад зробив крок уперед, вийняв каву з рук Насті, поставив її на стіл, розвернувся до Макса і сказав:

— Вона не вільна.
— А хто її хлопець?
— Я.

Настя посміхнулася куточками губ.
— І скажу більше, — додав Влад, обіймаючи її за талію. — Вона не просто моя дівчина. Вона — моє все.

Макс театрально поклав руку на серце.

— Ах, отак? То ти вирішив і красуню взяти, і кабінет, і славу?

— Красуня сама обрала, — з усмішкою відповіла Настя, — і точно не того, хто говорить "беру номер і вино", а того, хто знає, як її тримати за руку в натовпі, і міцніше — вночі.

Макс засміявся:

— Все зрозуміло. Відступаю. Але скажу чесно: Влад, якщо ти хоч на секунду облажаєшся — я повернусь. І Настя точно буде не вільна.

Влад просто крокнув до нього і прошепотів:

— Ти можеш спробувати… Але ти ж знаєш: я не тільки лев. Я ще й вовк. І своїх не віддаю.

Макс підняв руки, мовляв "здаюсь", і, посміхаючись, пішов із кабінету.

Настя повернулась до Влада, обійняла ззаду і прошепотіла:

— Мені подобається, коли ти такий... власницький.
— Мені подобається, коли ти — моя.
— Я завжди була. Просто... тепер це офіційно.