Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

— Правильно, Сергію Васильовичу! І нам теж приємніше буде попрацювати для вітчизняної науки і відсилати добуті старожитності нашим вченим людям для вивчення і виставки в російських музеях.

— У німця ви навчились розкопувати. А він, мабуть, записував, де, що і на якій глибині знайдено. Чи не так?

— Так, все записував і професор, і його секретар, але що писали — не знаю, вони речі по-німецькому називали. Секретар ще план кожної будівлі знімав і де що знайдено помічав.

— От і ви робіть так само. Я дам вам клітчастий папір, лінійку з масштабом, циркуль і покажу, як треба план будівлі знімати. А якщо на стінах знайдуться які-небудь розмальовані картини, які фресками називаються, — ви їх не збивайте, — зіпсуєте. Спробуйте перемалювати, хоча б грубо, приблизно. Я дам вам кольорові олівці. Всякі статуї, великі ліпні фігури, карнизи, прикраси — не чіпайте, тільки відмічайте на плані. Всі такі речі потребують знавця, щоб їх зняти непопсованими і вкласти для перевезення.

— Ну, такі речі на в'ючних конях ми й не змогли б вивезти.

— Отож. За такими речами, якщо виявляться, потім пришлють особливу експедицію.

— Розумію! Ми будемо лише розкопувати землю всередині будівель і коло них. Все, що викопаємо, привеземо вам, а також плани і всі записи й малюнки, якщо вийдуть.

— А раптом відкопаєте якусь велику статую, важку вазу або велику скриню?

— Вивезти такі речі ми не зможемо.

— Звичайно. Залишайте на місці, тільки засипавши знову землею і позначивши на плані і в опису.

Консул призначив мені день, коли я мав прийти до нього, щоб повчитись знімати план і взяти обіцяні інструменти.

Власне я відвідав його пристойності ради, щоб повідомити про свій від'їзд, а вийшло дуже добре. Він навчив, що робити, а я знайшов у ньому порадника і навіть посередника в збуті старожитностей. Без його порад ми могли б багато напсувати, а тепер стали з його відома і благословення розвідниками старожитностей для вітчизни.

Двічі я побував у консула, навчився знімати план будинку консульства знадвору і всередині. Для вимірювання довжини він звелів мені взяти з собою тонку мотузку, позначивши на ній вузлами сажні, а фарбою аршини і вершки. Для обміру глибини при розкопках він звелів узяти з крамниці складаний аршин, видав папір, циркуль, вимірну лінійку і кольорові олівці[7].

В кінці травня Лобсин приїхав на п'яти конях з своїм сином, собакою і заготовленою провізією. Я теж приготувався: взяв пару лопат і пару кайл, а для перевозки дрібних, але ламких речей, які могли трапитись в руїнах, замовив столярові пару невеликих в'ючних скриньок, які пригодились для розміщення запасів борошна, цукру, крупів, чаю та ін.

Консул прийшов проводжати нас і приніс паспорт, виданий амбанем, і дозвіл розкопувати руїни старих міст, подібний до того, який амбань в Урумчі видав німцям. Таким чином, ми їхали вже як розвідкова російська експедиція.

За перші два дні ми пройшли знайомою вже дорогою по долині ріки Емель і чорних вітряних горбах до степу Долон-Тургень між Уркашаром і Джаїром, а на третій день повернули на схід широкою долиною Мукуртай. Спочатку вона була нерівним степом, а далі почали з'являтись гаї тополі, шелюги, тамариску і різних кущів з лужками, зайнятими зимівлями киргизів і калмиків. Ліворуч долину обмежовували стрімкі схили Уркашару то чорного, то червоного кольору, розрізані короткими ущелинами. В одному місці кидалась у вічі прямовисна стіна величезної висоти. Біля підніжжя її лежала купа величезних брил, а на вершині видно було маленьку будівлю, подібну до буддійської каплиці. На дні долини проти цього місця стояв невеликий калмицький монастир.

— Це скеля Кизил-геген-тас (камінь червоного гегена), — пояснив Лобсин. — З її вершини колись геген монастиря кинувся вниз. Він запевнив лам, що Будда піддержить його в повітрі за його подвижницьке життя, і він стане на ноги внизу живий і здоровий. Всі лами піднялись разом з ним великою процесією довгим кружним шляхом на вершину скелі і відправили службу. Внизу до підніжжя скелі з'їхалось багато калмиків і киргизів з навколишніх місцевостей, щоб подивитись на чудесний стрибок гегена. Після служби геген у своєму червоному халаті з розпростертими немов крила широкими рукавами стрибнув униз і, звичайно, розбився. З того часу цю скелю називають Кизил-геген-тас, а на спогад події на її вершині збудували каплицю.

Я з цікавістю зміряв на око висоту скелі і визначив, що вона не менше півверсти.

— А інші кажуть, — говорив далі Лобсин, — зовсім не те. В цьому монастирі жив одного часу молодий геген, який закохався в красуню калмичку. Одружуватись лами і тим більше гегени не можуть, а взяти собі полюбовницю, як тепер нерідко роблять лами і навіть гегени, в ті часи ще не можна було. І от цей геген довго тужив, нарешті потай пішов з монастиря, піднявся на скелю і стрибнув униз.

— І ще розказують, — закінчив Лобсин, — що самі лами скинули гегена вниз за те, що він був дуже сперечливий, не бажав їм підкорятись, а хотів правити монастирем по-своєму. Якось стався великий падіж худоби в калмиків, і лами умовили гегена відправити службу на вершині скелі, звідки молитва швидше доходить до Будди. Після служби лами й скинули гегена вниз, а людям розказали, що він стрибнув сам, вихваляючись підтримкою Будди.

На вершині кручі видно було маленьку будівлю, що нагадувала буддійську часовню.

— Якій же розповіді вірити? — спитав я. — Адже ти жив у цьому монастирі і знаєш, що роблять лами і як вони управляють.

— Жив я не в цьому монастирі, Хомо, а в тому, що стоїть в долині Кобу, — пригадай, ми їхали повз нього на заборонений рудник. Але в цьому я бував пізніше і тут чув першу розповідь про стрибок гегена. А я думаю, що остання розповідь про те, що його скинули, найвірогідніша.

Високий схил Уркашару особливо привертав увагу, хоча й Джаїр, що обмежовував долину Мукуртай з півдня, мав мальовничий вигляд. Спочатку там тяглося зубчасте пасмо Кату, що нагадувало нам про золотий рудник і фанзу, яку ми шукали, керуючись засічками на вершини цих гір, і про моторошну ніч з нападом вовків, охоронців скарбу.

— Знаєш, Хомо, — сказав Лобсин, показуючи на східний кінець цього пасма, — в Кату є ще одне місце, де добували багато золота; воно називається Бель-Агач. Нам треба