Читати книгу - "Наказано вижити"

— і одержав у мене право на звільнення двох тисяч пархатих і французиків. Але потім ми вдарили, й союзники стали тікати, і Гіммлер обірвав усі контакти з Музі, тільки Шелленберг ще метушився — в мене в досьє лежать про це всі документи… А після того як у січні Сталін почав наступ під Краковом і врятував американців, тому що ми повинні були перекинути із Заходу наші частини проти Конєва, рейхсфюрер знову зустрівся з Музі — і було це в Шварцвальді, поблизу Фрайбурга, дванадцятого лютого, ще до того, як ви поїхали до Швейцарії, — і підписав нову угоду… Розумієте? Підписав угоду, за якою зобов'язався кожні два тижні звільняти тисячу двісті багатих євреїв і відправляти їх у вагоні першого класу до Швейцарії. А єврейські фінансисти в обмін на це пообіцяли припинити антинімецьку пропаганду в тих газетах Америки, які вони контролюють… Ох, коли б Гітлер домовився з ними три роки тому! Коли б… Ці фінансисти зобов'язалися платити золотом Міжнародному Червоному Хресту через екс-президента Музі, а той, у свою чергу, купує нам на ці гроші бензин, машини й медикаменти… І вони вже йдуть у рейх, тому стали знову літати наші літаки, Штірліц, тому ми з вами досі їздимо на своїх машинах… Більше того, Гіммлер уклав пакт з американськими євреями з банків, який дає йому право на захист, бо, як з'ясовується, саме він, рейхсфюрер СС, врятував нещасних, приречених маніяком Гітлером на знищення, нехай за нього замовлять словечко… І таки замовлять, повірте…

Штірліц похитав головою:

— Не думайте, що світ безпам'ятний…

Мюллер гірко усміхнувся:

— Пам'яті немає, Штірліц. Не забувайте про це. Дайте мені право редагувати «Фолкішер беобахтер» і «Дас шварце кор», а також складати програми радіопередач, і я протягом місяця доведу німцям, що політика антисемітизму, яка проводилась раніше, була кричущим порушенням указів великого фюрера, він ніколи не закликав до погромів, це все пропаганда ворогів, він хотів тільки одного: уберегти нещасних євреїв від гніву їхніх конкурентів. Пам'ять… Забудьте це слово… Злопам'ятство — так, але ця риса до поняття «пам'ять» ніякої причетності не має, лише до томливої жадоби помсти… І от, цей договір Гіммлера ми все-таки змогли поламати… Тобто що означає «ми»? Кальтенбруннер, не я, як на мене, то нехай єврей стане канцлером, усе програно, що буде, те й буде… Кальтенбруннер, мені здається, має свої джерела інформації з приводу того, що відбувається на Заході і в оточенні Гіммлера… Словом, я зробив так, що перехопили французьку шифровку в Мадрід про переговори Музі з Гіммлером, і Кальтенбруннер, звичайно, відразу ж доповів про неї фюреру. А той дав наказ: «Кожного, хто допоможе єврею, англійцю чи американцю, які сидять у таборі, буде розстріляно без суду й слідства».

— А коли б мова йшла про польських, французьких чи югославських в'язнів?

— Штірліц, треба ставити запитання так, як воно сформульовано у вас в голові: «Що було б, якби мова зайшла про російських ув'язнених?» Ви ж про це хотіли спитати? Відповідь ви знали наперед, не прикидайтесь, ви людина бувала.

— Якраз ця гра виходить саме в бувалих, — зауважив Штірліц.

Мюллер зупинився, витяг хусточку, висякався і тільки тоді розсміявся.

— Після нальотів, — сказав він, усе ще всміхаючись, — особливо навесні, в Берліні пахне осіннім Парижем. Тільки там смажать каштани, а в нас людське м'ясо… Але підемо в наших міркуваннях далі, я зацікавлений у тому, щоб послухати вашу думку про все, що відбувається, Штірліц… Справа в тому, що Шелленберг схилив до співробітництва обергрупенфюрера Бергера, начальника нашого управління концтаборів, і той зобов'язався не виконувати наказу Гітлера про евакуацію, тобто, прямо кажучи, про тотальне знищення всіх в'язнів. І Музі знає про це від Шелленберга. Але він не просто знає про це: він виконав прохання вашого шефа, і побував у Ейзенхауера, і передав йому карту, на яку нанесено розташування всіх наших таборів… Наносив їх туди Шелленберг… Особисто… І він же — мабуть, діставши від американців індульгенцію, — намагається зараз звільнити з табору французького міністра Ерріо, його колегу Рейно і членів сім'ї генерала Жіро… Кальтенбруннер заборонив мені випускати їх, і я сказав про це вашому шефу, і він зараз уламує Гіммлера, який боїться прийняти рішення — він роздавлений своїм страхом перед фюрером… Ось так, Штірліц… І з Швецією все йде, як по маслу… У мене вже два місяці лежить перехоплений текст телеграми шведського посла Томсена до Ріббентропа про бажання графа Бернадота зустрітися з Гіммлером, саме з Гіммлером… Я знаю, що Ріббентроп прислав до Шелленберга свого радника доктора Вагнера; той запитував, що все це означає; ваш шеф, звичайно, відповів, що йому про це нічого не відомо, хоча саме його люди підповзли до Бернадота і наштовхнули його на думку про зустріч з рейхсфюрером… Ріббентроп звернувся до Гіммлера, той відповів, що Бернадот — могутня фігура, але нехай з ним розмовляє він, Ріббентроп, а сам наказав Кальтенбруннерові послати до фюрера Фегеляйна[19] з проханням про санкцію на контакт із шведом. Гітлер вислухав свого родича й відмахнувся: «В період тотальної битви нічого думати про застольне базікання з членами королівських фамілій…» Але Шелленберг все одно зробив так, що Бернадот, не чекаючи відповіді Ріббентропа, прилетів у Берлін. І зустрівся з Ріббентропом, Шелленбергом і… З ким ви думали б? З Кальтенбруннером. І знову попросив аудієнції у Гіммлера, підкреслюючи при цьому, що його особливо непокоїть доля Данії, Норвегії й Голландії… І Шелленберг відвіз Бернадота до Гіммлера в його особняк у Хохенліхен… І вони домовились, щоб усіх датських і норвезьких ув'язнених було — порушуючи наказ фюрера — зібрано в один концтабір на півночі Німеччини. І за це люди із Швеції стали поставляти бензин нашій армії і СС… Так от я й запитую, навіщо Шелленберг втягує вас у дивну гру, говорячи, що він має намір відновити припинені контакти?

…Мюллер — до вчорашнього дня, до чергової зустрічі з Шелленбергом — не знав про ці переговори всієї правди; якась частина інформації надходила до нього, звичайно, але, готуючись до останньої гри із Штірліцом, не відкриваючи карт Шелленбергу, він попросив «милого Вальтера» пояснити йому цю ситуацію докладніше. Шелленберг, зацікавлений у добрих стосунках з Мюллером, не здогадуючись, що в того є свій, особливий план дій, відкрив шефу гестапо те, що він вважав за доцільне відкрити.

При цьому Шелленберг не знав того, що було відомо Мюллеру про Штірліца; цей козир тато-Мюллер беріг від усіх як зіницю ока, бо пов'язував з цим свою коронну операцію, яка