Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Магус 📚 - Українською

Читати книгу - "Магус"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магус" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 50
Перейти на сторінку:
запитає завтра Фантин.

Оберто зниже плечима: «Співставив окремі факти. Ти ж не раз був у порту. — (Фантин пересмикнеться, пригадуючи палаючі рибальські халупи, і мовчки кивне.) — Значить, помічав, що в гавань Альяссо часто заходять вітрильники із великою місткістю? Отже, глибина в гавані немаленька — і от так, випадково, розпанахати днище „Цирцеї“ скелями було б складнувато, навіть якщо припустити, що всі на ній напилися геть п’яні і не дивилися, куди пливуть. Тепер про команду. Пам’ятаєш, допитувачі виявили за ними деякі грішки? Я далекий від того, щоб повірити в таку очевидну і швидку Божу кару за злочини — і тому припустив, що тут не обійшлося без втручання якоїсь третьої сили, неврахованої, але цілком земного походження. Яка повинна була б знаходитися на судні під час відплиття (це по-перше) і дуже негативно ставитися до злочинів команди (це по-друге). І (по-третє) сила ця знала про злочини моряків „Цирцеї“ тоді, коли ніхто в Альяссо про них навіть не підозрював. Відпливаючи, вони не взяли з собою жодного пасажира, взагалі нікого із сторонніх…»

«І звідки ви тільки встигли все це взнати?» — здивується Фантин.

«Дещо — бачив сам, поки жив у місті, а деякі подробиці уточнив за допомогою дона Карлеоне».

«Але про цього… про клаптерьмана… дон Карлеоне нічого ж не знав?»

«Натомість про клабаутерманів знав я. Коли я запросив у Татуся все, що відомо про „Цирцею“, він, крім усього іншого, розвідав і про поломку носової фігури. Причому сталася вона на північному заході, в Ліссбоа, і для мене це було останнім шматочком мозаїки. Тому що саме в носових фігурах північних вітрильників мешкають клабаутермани».

«Та хто ж вони такі?!»

«Далекі родичі наших пуерулі. Якщо мають рацію ті вчені, які відстоюють теорію взаємоперетворень… хм… словом, не виключено, що клабаутермани колись були деревними духами, на кшталт елладських дріад, але з часом… перетворилися на клабаутерманів. Деякі риси їхнього характеру підтверджують цю теорію. Як і деревні духи, клабаутермани дуже чутливі до несправедливості, і, вже даруй за каламбур, на дух не переносять на борту свого корабля злочинців: переслідують, іноді дуже жорстоко мстяться тим, хто краде їжу з камбуза, проходу не дають лихословам і п’яницям».

«Як же ж так? — дивуватиметься Фантин. — Команда „Цирцеї“ займалася корсарством не один місяць! Та й работоргівлею теж не перед прибуттям в Альяссо вирішили промишляти. Чому ж раніше цей їхній грабькурман бездіяв?»

І тоді Оберто коротко розповість йому те, про що незабаром сам дізнається — але спершу треба ще привітатися із клабаутерманом і знайти з ним спільну мову, бо цей північний пуеруло неабияк розлютований і не дуже схильний вести світські бесіди. Ліхтар же він загасив — і з очевидним натяком, мовляв, незваному гостеві краще б забратися звідси.

З боку магуса перший крок до примирення зроблено: носова фігура окроплена вином, привітальна формула пролунала. Але як поведеться пуеруло?

Поки що він зволікає. Мружить величезні, наче в кішки, очі, пряде гострими вухами (їх Марк тієї ночі прийняв за роги), поводить з боку в бік хвостом з китицею на кінці.

— Чого тобі? — запитує.

— Я прийшов із добрими намірами.

Клабаутерман посміхається, показуючи два ряди дрібних, схожих на голки, зубів:

— Це ж у вас, у людей, є прислів’я про дорогу, вимощену добрими намірами?… А шумів навіщо?

— Для поважності, — хмикає Оберто. — Щоб власник доків зрозумів, який ти лютий і рішучий…

— … а ти — хоробрий, так? Ціну собі набиваєш? — клабаутерман хихотить, тицяє пальцем у міх із вином: — Налий-но. — І поки Оберто наливає: — Прийшов сюди вижити мене?

— Хіба ти живеш? — відбиває магус. — Наскільки я знаю таких, як ти, «Цирцея» тобі більше не годиться: надто багато крові і смертей.

Клабаутерман у відповідь стиха, загрозливо шипить, настовбурчивши шерсть на загривку. Очі його спалахують двома золотавими місяцями, хвіст хляскає по палубі.

— Ти смієшся наді мною?! Людино, не грай із вогнем, не раджу!

Оберто ніби не звертає уваги на тон, він подає горня співбесідникові, наливає собі і сідає просто на дошки, прихилившись спиною до фальшборту.

— Годі бурчати. Я прийшов із діловою пропозицією, а не для того, щоб дражнити тебе. Сідай, випий, поговоримо.

— Чому ти тут? — холодно запитує клабаутерман. Горня він узяв, але пити не поспішає.

— Я ж сказав…

— Не плутай! Ти сказав, навіщо прийшов. Але не відповів чому.

— Я — магус-законник. Чув про таких?

Клабаутерман рвучко киває.

— Розслідую справу про зникнення перснів, через які й було страчено всю команду «Цирцеї». Хочу зрозуміти, що ж сталося насправді. На жаль, подеста поквапився зі стратою, тому ти тепер — єдиний, хто знає правду про події тієї ночі. От я і пропоную угоду: ти допоможеш мені, я — тобі. Згоден?

— Треба подумати, — і клабаутерман нарешті відпиває із горняти!

Це точна ознака: розмова відбудеться, дух уже не вважає Оберто ворогом. Більше того, він сідає навпроти магуса і змінює свій вигляд — перетворюється на кумедно зодягненого чоловічка: його білі моряцькі штанці за північною модою заправлені в чоботи з височенними халявами, червоненька курточка розмірів на два менша, ніж треба б, але клабаутермана це зовсім не бентежить.

Оберто задоволений: коли пуеруло набуває людської подоби, він таким чином виявляє найвищий ступінь прихильності до співбесідника.

— Що б ти хотів знати? — запитує клабаутерман.

— Спершу розкажи про «Цирцею». Чому ти вчасно не помітив і не поклав край змінам, які відбулися із командою.

— Я спав, — просто відповідає пуеруло. — Розумієш…

6

Клабаутермани дійсно багато в чому подібні до духів дерев. Як і дріади, вони час від часу занурюються в тривалий, повний солодких переживань сон — швидше не сон, а сплячку. І в такі моменти дуже складно достукатися до них: навіть найнадзвичайніші події у зовнішньому світі не здатні пробудити заснулого клабаутермана.

Тому коли мешканець носової фігури «Цирцеї» («Зови мене Гермар, — дозволив він Обертові. — Моє справжнє ім’я-для-друзів тобі все одно не вимовити»), — коли Гермар прокинувся, він зрозумів: відбувається щось несподіване. «Щось, скажу я тобі, мерзотне!»

Правду кажучи, його сон поволі перетворився на кошмар, жахливий і малозрозумілий; Гермар ледве встиг здогадатися, що до чого, і зусиллям волі змусити себе прокинутися. А інакше міг і померти — уві сні.

На «Цирцею» він потрапив нещодавно, коли вона зіткнулася із каперським когом і ледве вціліла в нерівній сутичці. Саме тоді колишня носова статуя і була потрощена.

У Ліссбоа — центрі торгівлі між ганзейськими купцями і торгівцями Середземномор’я, «Цирцеї» того разу довелося затриматися довше, ніж звичайно. Ця затримка, ясна річ, не пішла на користь: замість того, щоб, набивши трюми оселедцем, поспішати додому, команда змушена була викласти чималеньку суму

1 ... 30 31 32 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магус"