Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Більше казино в місті не було. Але в усіх грали тільки туристи. А жителі Великого Курортного Міста (не має значення бандити вони чи чесні громадяни) сприймали туриста як людину, яка привозить у їхнє місто гроші й залишає їх тут усі до останньої копійки.

Отже, якщо ти прийшов у казино, то повинен піти з‘нього з порожніми кишенями. Так вважали його працівники.

Ми повернулися в кемпінг, поснідали козячим молоком, вареними яйцями, уже прив’ялим виноградом і принесеним Толею з міста пласким прісним хлібом.

Місто, збудоване для викачування грошей туристів…

Казино, заповнені любителями відпочинку в мертвий сезон і двома десятками місцевих бізнесменів…

Хоч був серед них і один гравець-професіонал. Ні, не я. І не Мишко.

А Великий Сергій, якого я зустрів у «Золотому Хвилерізі».

«Великим» Сергія називали ще до того, як я познайомився з ним. Колись, років сім тому, він був ініціатором нашого знайомства: підійшов до мене в одному досить затишному, але дуже непривітному до чесних виграшів казино і запропонував: «Випиймо коньячку».

Він стежив за моєю грою, я бачив, що він розуміє її та й сам уміє грати дуже і дуже непогано, тому сказав:

— Залюбки.

— Не тут, — мовив Великий Сергій, коли я рушив до бару, — краще у кафе.

Ми мовчки перетнули вулицю, мовчки сіли за столик і мовчки пригубили поданий коньяк. Задля такої зафарбованої паленим цукром гидоти, не варто було приходити сюди, але потрібен був привід для розмови і першим її почав Великий Сергій:

— Ти добре граєш.

— Ти теж, — сказав я.

— Хочеш грати ще краще?

— Наскільки? — запитав я.

— Тисяч шістдесят за вечір.

На той час для мене це були величезні гроші. Але я все-таки поцікавився:

— Як?

Тоді Великий Сергій запитав у мене:

— Колесо зміщене на сектор «двадцять дев’ять — зеро». Виграли «двадцять один», «сімнадцять», «шість», «одинадцять». Яке наступне?

— «Вісім», — відповів я.

— Як підстрахуватися?

— На «тридцять два» і «п’ять».

Він схвально кивнув.

— Є одне казино. Коли роблять великі ставки, круп’є закидають кульку в порожні[5] гнізда. Але так, що можна вгадати в які.

— Чим я можу бути корисним? — запитав я.

— Ти робитимеш ставки, я відгадуватиму, куди круп’є закидатиме кульку і ловитиму її своїми ставками.

Це було досить непогано. Просто геніально — вирахувати траєкторію оборотів кульки навколо рулетки і з першого разу по рухах пальців круп’є угадати, яке саме число виграє. Я, скажімо, цьому так і не навчився.

А Великий Сергій був справжній спец. І я одержував свої шістдесят тисяч тільки за те, що робив ставки.

У житті не буває випадковостей, і Великий Сергій запропонував мені гроші за роботу, яку міг виконувати будь-хто, неспроста. Він спостерігав, як я реагую на гру, як ставлюся до того, що отримую шістдесят тисяч, а він майже двісті, як на мене діє пильний погляд охорони і несподівані обшуки під час гри.

Сім років тому я був настільки молодим, що цілком годився на роль учня й асистента великої гри, і разів дванадцять Великий Сергій просив мене допомогти йому.

Потім, коли я подорослішав і навчився тому, чого не вмів він, коли почав їздити з міста в місто, ми зустрічалися кілька разів у різних казино, говорили один одному «привіт» і вже після гри затримувалися на кілька хвилин, щоб випити чарку коньяку і перекинутися кількома фразами:

— Ти обзавівся охороною? — питав мене Великий Сергій.

— Засуджуєш?

— У жодному разі.

Він кочував одинаком, завжди пив тільки коньяк і щедро ділився побаченим у тому чи іншому казино:

— Будеш у місті Довгих Мостів, обов’язково зайди в «Джок» і в «Центральне».

Я віддячував йому тим же:

— В Останньому Західному місті — другий поверх «Царського», а в Білому — «Фаворит», «Хард Моторс» і «Просіка».

Востаннє ми бачилися майже півтора року тому, і я аж ніяк не сподівався зустріти Великого Сергія тут, у «Золотому Хвилерізі», навіть спершу не помітив його.

Я саме спостерігав за тим, як круп’є змінюють кут нахилу гнізд рулетки, не даючи мені виграти, коли Мишко штовхнув мене ліктем і сказав:

— Здається, твій приятель.

Я глянув праворуч і побачив Великого Сергія.

Він стояв через стіл від мене і робив ставку. Невелику, на три фішки. А поруч із ним були два стрільці, які не скидалися на охоронців, а, найімовірніше, просто обслуговували його.

Великий Сергій зробив ще кілька ставок і підійшов до нашого столу. Я глянув на нього як на людину, яку бачу вперше у житті, і він так само не зупинив на мені погляду.

Він глипнув кудись у кінець залу і ледь помітно похитав головою. Це могло означати:

«Не грай тут. Безглуздо».

Але я витлумачив його жест інакше:

«Не підходь до мене».

І я не підійшов.

Він ще потинявся, програв доларів сто і пішов геть. Разом із хлопцями,