Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Про що це отець розповідав? — спитала Агнешка, вже коли виїхали за село. Була помітно стривожена і перелякана.

— Не знаю. Боїться того кургану під Паралатівкою.

— Це справді може бути небезпечно?

— Та всяке може бути.

— Ви з чимось подібним стикалися?

— Ще жодного разу кургани не розкопував.

— Треба хлопців попередити.

— Та вони й так знають.

— Чому ви так вважаєте?

— Бо озброїлися, як на війну, і мене найняли, а це задоволення дороге. Знають про якусь небезпеку і готуються до неї.

— Але яка тут небезпека? Бандити?

— Подивимося, пані Агнешко, подивимося.

— Хлопці в цю авантюру всі свої гроші вклали.

— Я знаю.

— Хочуть у люди вибитися, хочуть на себе працювати, а не на когось! Що тут поганого?

— Нічого. Окрім того, що гроші можуть дуже змінювати людину, і саме в цьому велика небезпека.

— Як змінювати?

— Плавити, наче вогонь залізо. Ось воно ще тверде, не ламається, а ось уже потекло і може будь-якої форми набути. Людина без грошей така, а з грошима стає зовсім інша.

— Я не розумію, про що ви!

— Про те, свідком чого я неодноразово ставав.

Агнешка невдоволено наморщила носик. Ми їхали степом. Удалині вже стало видно могилу біля Паралатівки. На якійсь ямі бричка стрибнула, і панотець вивалився на дорогу. Добре, що нешвидко їхали. Я його підняв і затягнув назад. Священик щось забурмотів. Усміхався — мабуть, бачив приємний сон.

— А от чому ви весь час мені заперечуєте? — спитала Агнешка. — Всі зі мною завжди погоджуються, а ви — ні!

— Усі підкоряються вашій красі, пані Агнешко.

— А ви? Я вам не подобаюся?

— Як ви можете не подобатися?

— Але ви все одно суперечите?

— Я кажу, як є.

— Чому інші так не кажуть?

— Бо вони хочуть сподобатися вам.

— А ви?

— А я думаю, як добре виконати свою справу. Робота, до якої мене залучили, не змушує вам подобатися.

Агнешка нагнала коня і від’їхала геть. Здається, насуплена. Прекрасне дитя, якому я бажав забути про владу своєї краси. Я бачив жінок, які повністю зосередилися саме на своїй красі, повністю порожніх усередині. Коли краса починала потроху жухнути, жінка залишалася тільки з нервами і ненавистю до всього світу.

Я щось міркував собі, панотець позаду мирно посопував, могила наближалася. Я вже наче помітив під нею валку компаньйонів. Агнешка несподівано скрикнула. Я озирнувся і побачив, що вона впала з коня. Цього ще бракувало. Зупинив бричку, зіскочив і побіг по вже сухій траві.

— Що з вами?

Агнешка у відповідь застогнала. Вона лежала на траві, я нахилився, щоб підняти і віднести до брички, коли вона раптово обійняла мене. Обхопила шию і почала палко цілувати. Я зазвичай був готовий до всього, але зараз не чекав і розгубився. Дівчина почала зривати з мене одяг.

— Припиніть. — Я знайшов у собі сили дослухатися розуму. — Не треба!

Я спробував звільнитися від її обіймів, але вона не відпускала. Її язик ліз мені в рот, я відчув, як б’ється її серце і як уся вона тремтить, наче в лихоманці.

— Не треба, — прошепотів я тихо, коли зміг вирватися.

— Що не так? — прошепотіла вона.

— Перший раз мусить бути в коханні. Чесне слово. Перший раз — він запам’ятовується, і я хочу, щоб ви пам’ятали не пожухлу траву та підтоптаного сищика, а щось приємніше.

— З чого ви взяли, що це вперше? У мене були коханці! Багато! Я — досвідчена жінка! Чому ви смієтеся! — Вона ледь не заплакала.

— Пані Агнешко, я не хочу вам суперечити, але повірте, я знаю, як поводяться досвідчені жінки.

— Я робила щось неправильно? Що саме, що не так? — спитала вона. Я підхопив її на руки.

— Земля холодна, не треба на ній лежати.

Вона спробувала вирватися.

— Я не мала дитина! — Я поставив її на землю. Агнешка розлючено дивилася на мене. — Ви — імпотент?

— Хто?

— Імпотент? Ну, неспроможні, як чоловік?

— Я