Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Етимологія крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Етимологія крові"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Етимологія крові" автора Ганна Багряна. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 45
Перейти на сторінку:
спокійною. Якийсь крейдяний, аж мертвий, спокій – на її обличчі.

Крізь вікно усміхалося весняне сонце. Лагідне й обнадійливе – наче сама Доля, яка тепер ось уже, розчепірившись у неминучості, лягла килимом перед Ганьчині ноги: тільки наступай на неї і йди. Головне: не боятися.

– Завтра ввечері підеш з Михайлом до станції. Він проведе тебе до поїзда і домовиться сам про все. Доїдеш до польського кордону, а як далі їхати – все розкажуть.

Ганя мовчала. Шкодувала тепер про одне лише: Ликерка більше не втішатиме її, не замінятиме їй рідну матір – як у ті ночі, коли Михайло мав зміни. Проте із пам’яті водночас не виходила їй одна картина, що породила затаєну глибоко в серці рану – можливо, на все життя…

Тоді, тієї ночі, їй не спалося, схотіла випити холодної води. Коли підійшла до дверей кухні, почула дивний стогін господаря – від болю так не стогнуть… Тихесенько притулилася до щілинки, око поволі звикло до нічного освітлення. На столі повільно дихала товста воскова свіча… Вони удвох – Ликерка та Філоєнко – були зовсім голісінькими… і… робили таке… що аж сором!.. Ганя розгублено дивилася на них обох, стоячи за дверима. Запитала саму себе: що тепер почуває до мачухи?.. Огиду? Ні, це ж, певно, природно – те, що вона робить з Михайлом. Ревнощі? Ні, Ганя не мала права ревнувати. Образа? Не було, за що ображатися. Ликерка дуже любила Ганю, інакше б не рятувала її від смерті ціною… батькового життя. Що ж тоді вона відчувала до мачухи?.. Ось що – це була вдячність. Безмірна, глибока – і водночас пекуча, важка. Вдячність за двічі врятоване життя. За сестринську турботу. За любов. Зрештою, за правду. Гірку і солодку. Величну і потворну. Правду про чоловіка.

– Отже, мала, завтра ти поїдеш в гори. Там гарно, набагато краще, ніж у Києві, ніж у нашому селі, от побачиш, як там гарно.

– Без тебе – не хочу, – вирвалося раптом у Гані.

– А я потім приїду до тебе. Туди, в гори. Також.

– Потім – це коли? – здається, Ганя збиралася заплакати.

– Не знаю. Поки що достеменно сказати не годна, але приїду обов’язково.

– Ти кажеш неправду. Мені буде важко без тебе, – не вгавала Василева мала.

Ликерка обняла її і притисла до своїх пружних грудей (мабуть, Михайло зацілував їх цієї ночі до синців):

– Ганнусю, – нарешті звернулася на ім’я, – я завжди буду з тобою і ніколи тебе не залишу… ну, хоча б тому, що просто не зможу тебе залишити. Розумієш? Ні, ти не розумієш! Але ти мусиш це знати, – голос Ликерки враз став дуже схвильованим. – Моя мати і твій батько… Вони незумисне так, самі того не відаючи – зв’язали наші роди міцними путами, розв’язати які ми просто вже безсилі. Бо це понад наші сили. І так триватиме довго – за нас, по нас, а можливо, вічно… Надто сильними є ці пута. Це як прокляття, це сильніше від прокляття. Я тебе знайду. Обов’язково. Неминуче. Знайду. Ми ще зустрінемося. Знову будемо вкупі. Якщо не в житті, то після життя. Я буду тінню твоєю. А ти – моїм янголом-охоронцем. От побачиш.

– Але як ми впізнаємо одна одну, якщо мине багато часу, якщо час зробить нас із тобою старими і потворними бабами? – Ганя замислилася не без відчаю, але раптом, по кількох митях, впевнено скинула кульчик з лівого вуха і простягнула на долоні – мачусі.

– Вже знаю, як! Ось так! – промовила із якимсь таємничо-радісним трепетом.

– Це подарунок твоєї матері – тобі на щасливу долю. Невже ти готова віддати половину свого щастя мені?

– Колись ці кульчики з’єднаються знову. І щастя буде цілим. Ні, матуся не сердитиметься на мене з того світу. Напевно…

[фрагменти мого життя]
Криворівня

Я підійшла близько-близько до Чорного Черемошу і вергнулася подумки на його стрімку воду. Течія несла мене – бозна-куди і навіщо.

Що це за сила – між мною і Назаром? Для чого все це потрібно?.. Як буде далі?.. Скінчиться відпустка. Повернуся до своєї порожньої київської квартири. Знову питиму гарячий суничний ройбуш і ламатиму голову над фонетичними законами мови. Гортатиму час, як гортають лише нікому не потрібну – бо нецікаву – книгу. Слухатиму божевільного сусіда-пророка – «місто накриється піском, димом чи прісною хвилею…» Тільки вже не чекатиму, коли приїде Андрій. І він не приїде. Ніколи. Я відрізала його від себе – великими й страшними ножицями баби Аннички. Я більше не кохаю… Нікого.

Але хто такий Назар? Невже просто випадковий «коханий», якого потім можна легко забути?.. Тілом відчувала: ні! Бо ж, здається, увійшов не лише у моє лоно, але й у кров, зламавши генетичний код мого загадкового роду. А я – прив’язала його до себе невидимими ниточками дикого, аж божевільного, бажання – БУТИ ДО СМЕРТІ І ПІСЛЯ СМЕРТІ – РАЗОМ. Такого не було ще ніколи – ані з Думіним, ані з Андрієм.

Я ухопилася рукою за течію і зупинила її силою власної уяви. Не можна квапити життя. Гнатися поперед батька в пекло. Є речі, сильніші від нас. Чи не так?..

– Яросю, я, поки тебе знайшла, все село майже оббігала! Не могла хоч телефон із собою прихопити? До речі, він там розривається від дзвінків!..

– Назар? – мов обдало ізсередини окропом, але зовні мала цілковитий спокій.

– Розслабся. Вовік. Запало на тебе дитя.

– Я підстав не давала. Хоча, віриш, настільки байдуже…

Думки ширяли довкола Назара. Тільки Марті не можна було про це казати.

– Ну чого ж, симпатичний хлопчик. Хай і молодший на років сім-вісім від тебе, хіба це так уже принципово? – вона таки про своє.

– А тобі Славко подобається? – різко її запитала.

– Подобається! Так, я не жартую. Мені він сподобався після вчорашньої нашої поїздки на Писаний Камінь. Уже встигла навіть скучити за ним…

1 ... 30 31 32 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етимологія крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етимологія крові"