Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Непосидючі покійнички 📚 - Українською

Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Непосидючі покійнички" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 109
Перейти на сторінку:

Вранці вмилися, поголилися, відкоригували самопочуття і пішли до Генерала. Шеф вислухав нас і пояснив:

— Згоден з вами. Лише за крадіжку речей з покійників нам усім світять великі неприємності. А за крадіжку самих покійників заповідається такий зорепад, що вночі можна буде читати без окулярів. У вас є версії, кому це знадобилося з нашого цвинтаря Бухенвальд влаштовувати?

Генерал свого часу їздив до НДР і дуже любив принагідно про це згадувати. Я наважився виявити ерудицію:

— Двісті років тому свіжі трупи з кладовищ для анатомок крали. Але тепер у цьому проблеми немає. Я тут що подумав, товаришу генерал — може, лікарів потрусимо? Дивіться: дівчина довго хворіла, лежала в лікарнях. А раптом її не так лікували? Або елементарно отруїли — може, навіть випадково… Десь інформація в медичному середовищі випливла, наприклад, хтось із кимось порахунки зводив… От винуватці і вирішили викрасти і заховати головний речовий доказ. Бо мало що… Накапає хтось по інстанції, мовляв, залікували до смерті. Розпочнеться слідство, ексгумують останки на законній підставі, кому це треба? Медиків маю на увазі.

— А що? Розумна версія, товаришу капітан. Головне, без цих ваших узагальнень. Мудрішаєте, Сирота, мудрішаєте.

— Старішаю, товаришу генерал.

— Ну, це ви даремно, Сирота, даремно. Ідіть, працюйте — і вас помітять. І дякуйте Богу, що покійниця не у Феофанії померла, а у звичайній районній лікарні.

Ми з Підполковником пішли працювати. Але не дійшли, бо в нас з розгону в’їхав отой чмур з ОБХСС. Виглядав він страшенно заклопотаним, а дивився так жалібно, що лаяти його одразу розхотілося. Слово честі, він ледь не плакав.

— Вони плодяться!..

— Хто?

— Ондатри, товаришу підполковник! Ми вже всі джерела поставки м’яса перекрили. Комбінат обклали, як рейхстаг у сорок п’ятому. Під кожним магазином народний контроль з дільничними! А вони плодяться!

— Тьху на тебе, притирений! Нам би твої проблеми. Он у Сироти покійників крадуть, а ти зі своїми пацюками. Киш, бо хвоста вріжу!

Старий сердито закрокував коридором, а я залишився. Ні, не для того, щоб принизитися до невластивого мені колежанського співчуття. Просто треба було скинути на когось зайвий негатив. І переполоханий чмур годився тут ідеально.

Я розпочав майже лагідно:

— Послухай мене, юний натураліст! Я особисто вважаю, що міліціонера-невдаху слід негайно пристрілювати. І не задля того, щоб він довго не мучився. А щоб через нього не потерпали нормальні люди. І нормальні міліціонери теж. Ні, звичайно, перші пару років нам би ставили клістири за перевитрату патронів. Але згодом селекція далась би взнаки.

— Тобі смішки, Сирота, а я скоро і без твоєї селекції сам застрелюсь, бо вони плодяться.

— Слухай, а ти перевіряв — ціни на них зросли?

— В тому то й справа, що ні. Їх більшає, а ціни не зростають.

— Закони ринку. Перший курс політекономії капіталізму. А твої приватники продають живих ондатр, чи тільки шкірки?

— Переважно шкірки.

— Тоді ясно як божий день! Шкірки, кажеш, продають. А м’ясо?

— А кому воно треба? Не голодний же рік. В магазинах і яловичина, і свинина, і кури. Індиків завезли. Моя такого птеродактиля притягла на тещині іменини… тільки чомусь рибою смердить.

— Ти мені індиками голову не забивай. Звивинами крути. Раніше м’ясо нутрій викидали, бо на нього не було попиту. Ну, зрозуміло, це ж не борсучий жир. А тепер, коли ти м’ясникам облогу влаштував, молодих нутрій стали годувати м’ясом старших, з яких вже шкіру здерли. Безвідходне виробництво, ідеальна модель! Зрозумів?

— Зрозумів. А чого вони плодяться?

— Не знаю, я не Мічурін. Дурні, між іншим, теж плодяться. Але від цього у начальства чомусь голова не болить. А знаєш, чому?

— Звідки? Я ж не начальство…

— І ніколи ним не станеш. Ти, до речі, чого в міську Управу приперся? У себе в районі був хоч якимсь, але цабе. А тут об тебе всі, кому не ліньки, ноги витирають.

— Та жінка примусила, щоб їй… І теща додала. У мене на території нічого такого, крім кондитерської фабрики. Ну, ще універмаг, але там знаєш хто пасеться? Не з нашим щастям і не з нашими погонами. От жінка мене і дістала: в інших районах, каже, нормальні чоловіки, котрі в міліції, своїх дружин у дефіциті виводять. А ти все шоколадні цукерки тягаєш. Нас із мамою од них вже нудить.

— Нудить, кажеш. Десь я читав, здається у Торвальда, що коли до шоколаду додати миш’яку, то смак отрути абсолютно не відчувається. Перевірено практикою! Ти подумай…

— Це ти серйозно?

— Ага. Мені ж цю справу накинуть, так щоб я зайве не морочився. І не треба дякувати, як кажуть в Грузії, — від нашого столу вашому столу.

На жаль, мій співрозмовник і не думав дякувати. Його погляд із жалібного став злючим, він навіть буркнув якусь погрозу на мою адресу, щоправда, нерозбірливо. А потім побіг коридором, ледь не викрешуючи іскри підборами. Я ж зробив кілька кроків до свого кабінетику і зупинився, вражений. Двері моєї келії були розчинені і у фрамузі, як у рамі від портрета, стояв Старий, котрий явно чув мою душевну розмову з колегою.

— Вважаєте, товаришу підполковник, що я його занадто?.. так то ж навмисне. Його пожалій — він зовсім розкисне і наробить дурниць врешті-решт. А так хоч на зло

1 ... 30 31 32 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непосидючі покійнички», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непосидючі покійнички"