Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

363
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 117
Перейти на сторінку:
настав час накласти на себе руки. І раптом тебе побачила! Я тебе чекала всю зиму, всю зиму! Матір Божа! Хвала тобі, заступнице бідних, славлю тебе, моя єдина надіє! Ходімо, ходімо скоріш! Я вся твоя, і все, що моє, — все твоє!

Боярин Сергій присів на траву, хоч панночка його шарпала, і взувся. А вона тягла його до світлиці.

— Іди до світлиці й роздягайся швидше! А я добре замкну двері!

Ось вона забігає до світлиці і розшнуровує кирсетку, розв'язуючи пояс, спускаючи сукню, зриваючи плат з голови, розпускаючи волосся, стягує з себе одну шовкову сорочку, другу. Він не встиг ще зняти з себе кирею, як вона вже була перед ним вся. Зависла в нього на шиї і цілувала, просто кусала.

— Бери мене, бери! Віддаю все тобі, тільки тобі і більш ніколи-нікому! І не знаю, не хочу знати в тому ані гріха, ані сорому! Ані страху. Нічого! Ти єдиний мій, я тільки твоя!

Почала сама розбирати боярина Сергія. Та він відштовхував її тремтячими руками і белькотів:

— Ні-ні, ні… Я… я сам, так не годиться…

— Але ж ти мій! І не годиться, щоб я не могла тобі прислужитись!

Вона стягувала з нього чоботи, розкручувала йому пояса, підштовхувала його на постіль. Накинулась на нього…

Все відбулося так, як їй хотілося, хоч їй було боляче, не плакала і не кривилась, а сміялась і все приговорювала:

— Господи! Якісь дурні кажуть, що воно боляче. Боляче, нестерпно було чекати тебе!.. Ти ж обіцяв. А все йдеш і не йдеш… Я тебе чекала. Так чекала! Цілу зиму, холодну та снігову. Вся душа моя ніби промерзла… Стала холодною і темною, наче могила… А тепер ти прийшов! З'явився, як сонце з-за хмар! Зігрів мою душу. Розтопив кригу моєї печалі та відчаю! Тепер я все відчуваю. Відчуваю кожною частинкою своєї душі, свого тіла! Відчуваю радість на пучках пальців і на вустах…

Панночка цілувала його м'язисте, біле тіло. Маленька, рожева, з легесеньким золотистим пушком на руках і гомілках, вона говорила, а очі не розплющувала.

— Чому ти на мене не дивишся? — спитав він її.

— Бо я така щаслива… Я не можу дивитись, мені так млосно. Я не хочу дивитись, хочу тільки відчувати тебе своїми вустами й цілувати тебе всього… — приказувала вона, цілуючи його тугі квадрати м'язів на худому животі, цілуючи опуклі, сталеві м'язи на грудях, улоговину між ними. Брала жмут свого золотавого волосся і проводила ним по підчерев'ю…

І тоді він відтрутив її і проговорив, затинаючись:

— Що ти, що ти?

— Ти для мене — все. На злочин піду заради тебе. Я б і матір свою задушила, якби ти сказав!.. Тільки дай мені насолодитись твоєю красою…

Він з жахом і цікавістю дивився на те, як вона волоссям збуджувала, роз'ятрювала його. Він хотів вивільнитись від неї, та вона стисла його поперек з шаленою силою. І йому все солодко обірвалося, аж в очах потьмарилось. А панночка зразу з криком відкотилася набік, потягла його на себе, звиваючись усім тілом. Зойкнула і нараз заклякла наче вбита. Довго лежала принишкла, навіть дихання не було чутно, а потім, не відкриваючи очей, почала куйовдити пасма його волосся, гладити шовковисті, чорні вуса.

— Ти мене зневажатимеш після всього?..

— Ні, — відповів він зовсім спокійно, начебто звик до такого.

— Спасибі тобі, що не гордуватимеш мною. Я ж про тебе всю зиму тільки й снила. І, зрештою, зрештою, зрештою — ти мій… мій… Увесь… Хочу тобі висповідатись. Пробач мені… Але я повинна тобі розповісти… Знаєш… я весь час пестила себе пальцями. Та це було востаннє. Більше я цього не робитиму. Тепер мені цього не потрібно. Я відчула таку насолоду, що все в голові запаморочилось, стало млосно, я наче кудись полетіла, в якусь яму… А далі все пропало…

Вона розплющила очі.

Він побачив: зіниці в неї розширились, очі розкосились, наче у п’яної. Вона склепила повіки, підсунулась до нього і знов зачала цілувати, прикусуючи легенько його вуха, шию. Далі цілувала куточки його вуст. Відтак скроні, очі, ніздрі його тонкого, хижого носа. На мить відсахнулась від обличчя, розплющила очі й прошепотіла на вухо:

— Можна, я буду з тобою, як ти зі мною?..

— А як це?.. — не зрозумів боярин Сергій.

— Вдаватиму, ніби я хлопець… Зрозумів?

— Не знаю… Але якщо ти хочеш… якщо тобі так прагнеться…

І вона почала торсати його стегна, лапати за тугі, могутні м’язи грудей, розсувати коліньми його стулені ноги. Руки йому розкидала і нахилялась до нього, цілувала, весь час притираючись…

— О! О! О! Як мені боляче-е-е-е! Як мені солодко-о-о-о! Ох, як бо-ля-че-е-е-е! — стогнала панночка, то підводячись, то щосили притискаючись до коханця.

По всьому вона спитала його:

— Ти любиш вино?

Він здвигнув плечима, дивлячись на неї знизу. Вона нахилилась до нього і стисла йому горло, немов збиралась задушити.

1 ... 30 31 32 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"